Вищий адміністративний суд України у складі:

судді Костенка М.І. –головуючого, Бившевої Л.І., Карася О.В., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання: Гусєвій К.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Великоновосілківському районі Донецької області (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду Донецької області від 09.10.2006

та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2006

у справі № 26/192а

за позовом селянського (фермерського) господарства "Діоніс"(далі –СФГ "Діоніс")

до ДПІ

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 15.04.2005 № 0000142351/1.

Постановою господарського суду Донецької області від 19.10.2006, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2006, позов задоволено. У прийнятті названих судових актів суди попередніх інстанцій виходили з:

недотримання ДПІ законодавчо встановленого порядку проведення позапланової перевірки;

факту застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій у вигляді пені за порушення терміну поставки імпортованої продукції поза межами строку, установленого статтею 250 Господарського кодексу України (далі – ГК України (436-15) );

невідповідності оспорюваного рішення вимогам пропорційності, позаяк сума нарахованої позивачеві пені значно перевищує ціну зовнішньоекономічного контракту.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування касаційних вимог скаржник посилається на те, що:

спірну позапланову перевірку СФГ "Діоніс"було проведено на підставі підпункту "д"пункту 3 Указу Президента "Про деякі заходи з перегулювання підприємницької діяльності" (817/98) внаслідок ненадання позивачем пояснень на запит податкового органу щодо стану розрахунків в іноземній валюті з нерезидентом –компанією "Kaufman International Limited";

пеню за порушення валютного законодавства було нараховано позивачеві відповідно до приписів статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"з урахуванням підстав зупинення її нарахування.

У судове засідання представники сторін не з’явились.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судами попередніх інстанцій у розгляді справи встановлено, що:

- 15.01.2003 СФГ "Діоніс"(покупець) та компанією "Kaufman International Limited"(продавець) було укладено контракт № 1, відповідно до якого продавець-нерезидент зобов’язався поставити позивачеві товар (добрива та отрутохімікати) вартістю 150 000 дол. США протягом 2-х місяців після здійснення покупцем 100%-ї передоплати цього товару;

- за платіжним дорученням від 04.02.2003 № 1 позивач перерахував 150 000 дол. США на рахунок компанії "Kaufman International Limited", однак остання на порушення своїх договірних зобов’язань не виконала поставку названої продукції позивачеві;

- 12.05.2003 Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України порушив провадження у справі № 152в/2003 за позовом СФГ "Діоніс"до компанії "Kaufman International Limited"про стягнення 150 000 доларів США за названим контрактом; однак постановою цього суду від 30.01.2004 провадження у справі було припинено з мотивів відсутності даних щодо фактичного місцезнаходження відповідача, що унеможливило розгляд справи по суті;

- за наслідками проведення ДПІ документальної перевірки СФГ "Діоніс"з питань дотримання валютного законодавства по розрахункам в іноземній валюті з компанією "Kaufman International Limited"за період з 13.05.2003 по 15.02.2005, оформленої актом від 25.02.2005 № 75/23-011-1/23351989, на підставі висновку про порушення позивачем терміну здійснення імпортної операції з поставки товару за контрактом від 15.01.2003 № 1 податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.04.2005 № 0000142351/1, згідно з яким СФГ "Діоніс"було нараховано пеню у сумі 1 548 048,38 грн. відповідно до статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Однією з підстав задоволення цього позову судами зазначено порушення відповідачем процедури проведення перевірок платника. Однак такий висновок не можна визнати обґрунтованим з урахуванням такого.

Відповідно до підпункту "д"пункту 3 Указу Президента "Про деякі заходи з перегулювання підприємницької діяльності" (817/98) позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з суб'єктом підприємницької діяльності, якщо суб'єкт підприємницької діяльності не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту.

Водночас згідно з частинами першою, другою статті 112 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку, зокрема, направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби.

Ненадання цих документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.

Отже, у разі відсутності у податкового органу підстав для проведення позапланової перевірки, а також документів на підтвердження повноважень на її проведення платник податків має право не допустити працівника контролюючого органу до проведення цієї перевірки. Однак власне недотримання податковим органом вимог законодавства під час здійснення такої перевірки не звільняє платника від передбаченої чинним законодавством відповідальності за виявлені під час проведення цієї перевірки порушення вимог податкового та іншого (зокрема, валютного) законодавства та не тягне обов’язкової недійсності рішень, прийнятих за результатами цієї перевірки.

Відтак посилання судів на порушення ДПІ процедури проведення спірної перевірки позивача як на мотив для задоволення позову є безпідставними.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Частиною другою цієї ж статті визначено, що у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено.

У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Таким чином, Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) передбачає єдину підставу для звільнення резидента від відповідальності у вигляді пені за порушення строків повернення валютної виручки або поставки товару за імпортними контрактами, а саме - прийняття судом рішення про задоволення позову резидента про стягнення відповідної заборгованості за зовнішньоекономічним договором.

При цьому прийняття судом за результатами розгляду спору між резидентом та нерезидентом іншого судового рішення, ніж про задоволення позовних вимог, зокрема про припинення (закриття) провадження у справі, не є підставою для звільнення резидента від відповідальності за порушення строків розрахунків в іноземній валюті.

Не можна визнати обґрунтованими і посилання судів України як на одну з підстав для задоволення позову на пункт 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Адже вжиття органом державної влади заходів майнового характеру у вигляді пені за порушення суб’єктом господарювання встановлених законодавчим актом правил здійснення господарської діяльності передбачено Законом. Тому для правильного вирішення спору адміністративний суд повинен оцінити правомірність застосування таких санкцій та відповідність порядку їх застосування, розміру такий санкцій вимогам Закону. При цьому суд не наділений правом давати оцінку приписам Закону (який є чинним та не визнавався неконституційним) на предмет пропорційності передбачених таким Законом заходів відповідальності цілям їх застосування.

Водночас слід зазначити, що за визначенням пункту 1.2 статті 1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"податкове зобов’язання –це зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про систему оподаткування"під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Види та перелік податків і зборів (обов’язкових платежів), що справляються на території України, встановлені статтями 14 і 15 названого Закону.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що податкове зобов’язання передбачає обов’язок платника податків сплатити до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду податку, збору (обов’язкового платежу), встановленого Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) .

Положення преамбули Закону "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) щодо поширення встановленого цим Законом порядку нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, на пеню та штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньо-економічної діяльності не надає вказаним видам пені та штрафних санкцій статусу податкового платежу, а зобов’язанню по їх сплаті –статусу податкового зобов’язання.

За своєю правовою природою пеня за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті є адміністративно-господарською санкцією, позаяк є заходом майнового характеру, що застосовується органом державної влади за порушення суб’єктом господарювання встановлених законодавчим актом правил здійснення господарської діяльності та спрямований на припинення правопорушення і ліквідації його наслідків - тобто підпадає під критерії визначення адміністративно-господарської санкції, встановлені статтею 238 ГК України.

Відповідно до статті 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців із дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік із дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Однак колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що попередніми судовими інстанціями було неправильно застосовано статтю 250 ГК України до спірних правовідносин, і помилково вирішено, що ДПІ пропустила встановлений цим Кодексом річний строк для застосування пені за порушення термінів розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, оскільки судами не було враховано, що вчинене позивачем порушення правил здійснення господарської діяльності є триваючим.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами з достатньою повнотою встановлено обставини даної справи, однак цим обставинам надано невірну юридичну оцінку. Відтак Вищий адміністративний суд України вважає за можливе прийняти нове рішення в порядку статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Великоновосілківському районі Донецької області задовольнити.

2. Постанову господарського суду Донецької області від 19.10.2006 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2006 у справі № 26/192а скасувати.

3. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Великоновосілківському районі Донецької області від 15.04.2005 № 0000142351/1 в частині визначення пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності податковим зобов’язанням.

4. В решті позову відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.