К-25347/08-С Про стягнення заборгованості - 10.12.2009 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у місті Луганську ради на постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 17 вересня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про стягнення заборгованості,

У липні 2008 року ОСОБА_5 (надалі –ОСОБА_5, позивач) звернувся в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області (надалі –відповідачі) про стягнення недоплачених сум на оздоровлення за 2003 -2008 роки виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на день фактичної виплати.

Постановою Артемівського районного суду м. Луганська від 17 вересня 2008 року позов задоволений.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2008 року постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 17 вересня 2008 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Управління на користь позивача недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2004 роки, в цій частині в позові відмовлено, в іншій частині постанову залишено без змін.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, Управління звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 17 вересня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2008 року та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю, посилаючись при цьому на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що ОСОБА_5 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інвалідом ІІ групи.

Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 28 лютого 1991 року передбачена щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема, інвалідам ІІ групи 1 категорії у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Відповідач при нарахуванні та сплаті щорічної грошової допомоги за вказані роки керувався положеннями постанов Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№836 від 26 липня 1996 року (836-96-п) та "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№562 від 12 липня 2005 (562-2005-п) року.

Разом з тим, відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлені у 1996 та 2005 роках постановами Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№836 від 26 липня 1996 року (836-96-п) та "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№562 від 12 липня 2005 року (562-2005-п) розміри щорічної допомоги на оздоровлення залишалися тривалий час незмінними, в той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"та законодавство щодо розміру мінімальної заробітної плати за відповідний рік, а не постанова Кабінету Міністрів України "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№562 від 12 липня 2005 (562-2005-п) року.

Оскільки не проведення Кабінетом Міністрів України підвищення розмірів доплат, пенсій і компенсацій не може бути підставою для позбавлення громадян права на виплати в розмірах, що передбачені безпосередньо Законом.

При цьому, судовою колегією береться до уваги те, що відповідно до пункту 37 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"на 2006 рік зупинена дія абзацу 3 частини 4 статті 48 "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в частині виплат компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Вказані положення не визнавались неконституційними Конституційним Судом України, а отже, підлягають застосуванню положення постанови Кабінету Міністрів України "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№562 від 12 липня 2005 (562-2005-п) року.

Положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"(яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати –абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України №6-рп (v0a6p710-07) від 09 липня 2007 року. Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року (v010p710-08) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року (107-17) , що набрали чинності з 01 січня 2008 року (згідно яких одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України").

При цьому, положення статей, які визнанні неконституційними, відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України втрачають чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто з 09 липня 2007 року.

Таким чином, попередніми судовими інстанціями не враховано момент виплати щорічної допомоги на оздоровлення, момент набрання чинності положень рішень Конституційного Суду України і момент втрати чинності положень закону, що визнані неконституційними, що призвело до неправильного вирішення даного спору.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що у задоволені позову щодо стягнення з Управління на користь позивача щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2003-2004 роки необхідно відмовити, оскільки позивач звернувся до Управління з відповідною заявою та поставлений на облік у відповідача 14 лютого 2005 року, а посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС отримав 17 грудня 2004 року.

Посилання відповідача на те, що постанова Кабінету Міністрів України "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№562 від 12 липня 2005 року (562-2005-п) прийнята відповідно до положень статей 62 та 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" колегія Вищого адміністративного суду України вважає необґрунтованим.

Так, статтею 62 вказаного Закону встановлено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Статтею 67 Закону визначено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Отже, вказаними нормами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) Кабінету Міністрів України надано право провадити роз’яснення порядку застосування цього Закону та підвищувати доплати, пенсії та компенсації відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір доплат, пенсій та компенсацій вказаними нормами не передбачено.

Беручи до уваги те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального закону, які істотно вплинули на повноту з’ясування фактичних обставин справи і призвели до неправильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції, в силу положень статті 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, ухвалені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у місті Луганську ради на постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 17 вересня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2008 року –задовольнити частково.

Постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 17 вересня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2008 року –скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_5 до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про стягнення заборгованості –направити на новий розгляд до суду першої інстанції.