К-25255/08-С Про зобов’язання виплатити суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги - 10.12.2009 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 червня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2008 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними, зобов’язання виплатити суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2006, 2007 рік, -

У лютому 2008 року ОСОБА_5 (надалі –ОСОБА_5, позивач) звернувся в Луганський окружний адміністративний суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації (надалі –Управління, відповідач) про визнання дій неправомірними та зобов’язання виплатити суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 10 мінімальних пенсій за 2006-2007 роки.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 червня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2008 року позов задоволений в частині визнання дій неправомірними та зобов’язання Управління виплатити на користь позивача суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, Управління звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 червня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2008 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись при цьому на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що ОСОБА_5 є інвалідом І групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 15 листопада 2005 року та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни –інвалідів війни.

Згідно статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, законами про Державний бюджет України на 2006 - 2007 роки зупинялася дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , а виплата щорічної грошової допомоги інвалідам війни до 5 травня здійснювалася у меншому розмірі –на підставі законів про Державний бюджет України на 2006 - 2007 роки.

Судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, а саме: Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та закони України про Державний бюджет України на 2006 –2007 роки, які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.

Отже, для вирішення цього спору необхідно визначитись, який з вказаних законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

На момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів, необхідно встановити положення яких рівнозначних за юридичною силою законів були діючими: Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) чи закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) у зв’язку з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. (v0a6p710-07) № б-рп, яким були визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) відносно зупинення дії положень спеціального Закону щодо виплат разової щорічної допомоги до 5 травня.

Встановлення вказаних обставин має суттєве значення для визначення чи мала місце протиправність в діях відповідача, оскільки відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, вирішуючи спір суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не з’ясували обставин справи, не встановили дату нарахування спірних виплат, не встановили яка норма закону діяла на час виплати разової щорічної допомоги до 5 травня. Разом з тим, встановлення наведених обставин необхідне для визначення правомірності чи неправомірності дій відповідача при проведенні вказаних виплат позивачу за 2007 рік.

Враховуючи вище вказане та те, що суд касаційної інстанції, в силу положень статті 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, ухвалені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 червня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2008 року –задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 червня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2008 року –скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_5 до Управління праці та соціального захисту населення Марківської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними, зобов’язання виплатити суму недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2006, 2007 рік –направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав у строки та порядку, передбаченому ст.ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .