Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Гордійчук М.П.,

Кравченко О.О.,

Леонтович К.Г.,

Матолича С.В.,

Розваляєвої Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у місті Луганську ради на постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 16 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2008 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради, Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради, третя особа: Головне управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинити певні дії,

ОСОБА_6 (надалі –ОСОБА_6, позивач) звернувся в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради, Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради (надалі –Управління, відповідачі), третя особа: Головне управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинити певні дії.

Постановою Артемівського районного суду м. Луганська від 16 вересня 2008 року, залишеною без змін Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2008 року позов задоволений в частині перерахування щорічних виплат на оздоровлення та стягнення з відповідача недоплачені суми на оздоровлення згідно статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за 2005 та 2007 роки.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, Управління звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 16 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2008 року та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю, посилаючись при цьому на порушення судами норм матеріального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що ОСОБА_6 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інвалідом ІІ групи з 12 квітня 2006 року.

Щорічна допомога на оздоровлення виплачена позивачу Управління за 2005-2007 роки (у 2005 році –26, 70 грн., у 2006 році –100, 00 грн., у 2007 році –120, 00 грн.) згідно положень постанов Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№836 від 26 липня 1996 року (836-96-п) та "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№562 від 12 липня 2005 (562-2005-п) року.

Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 28 лютого 1991 року передбачена щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема, інвалідам ІІ групи 1 категорії у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Відповідач при нарахуванні та сплаті щорічної грошової допомоги за вказані роки керувався положеннями постанов Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№836 від 26 липня 1996 року (836-96-п) та "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№562 від 12 липня 2005 (562-2005-п) року.

Разом з тим, відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлені у 1996 році та 2005 році постановами Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№836 від 26 липня 1996 року (836-96-п) та "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№562 від 12 липня 2005 року (562-2005-п) розміри щорічної допомоги на оздоровлення залишалися тривалий час незмінними, в той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"та законодавство щодо розміру мінімальної заробітної плати за відповідний рік, а не постанов Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№836 від 26 липня 1996 року (836-96-п) та "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№562 від 12 липня 2005 року (562-2005-п) , оскільки не проведення Кабінетом Міністрів України підвищення розмірів доплат, пенсій і компенсацій не може бути підставою для позбавлення громадян права на виплати в розмірах, що передбачені безпосередньо Законом.

При цьому, судовою колегією береться до уваги те, що відповідно до пункту 37 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"на 2006 рік зупинена дія абзацу 3 частини 4 статті 48 "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в частині виплат компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Вказані положення не визнавались неконституційними Конституційним Судом України, а отже, підлягають застосуванню положення постанови Кабінету Міністрів України "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№562 від 12 липня 2005 (562-2005-п) року.

Положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"(яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати –абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України №6-рп (v0a6p710-07) від 09 липня 2007 року.

При цьому, положення статей, які визнанні неконституційними, відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України втрачають чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто з 09 липня 2007 року.

Таким чином, попередніми судовими інстанціями не встановлено та не враховано з якого часу позивач перебуває на обліку в Управління, момент виплати щорічної допомоги на оздоровлення, розмір мінімальної заробітної плати на час виплати, момент набрання чинності положень рішень Конституційного Суду України і момент втрати чинності положень закону, що визнані неконституційними, що призвело до неправильного вирішення даного спору. Крім того, не враховані положення статті 99 КАС України.

Посилання відповідача на те, що постанова Кабінету Міністрів України "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"№562 від 12 липня 2005 року (562-2005-п) прийнята відповідно до положень статей 62 та 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" колегія Вищого адміністративного суду України вважає необґрунтованим.

Так, статтею 62 вказаного Закону встановлено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Статтею 67 Закону визначено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Отже, вказаними нормами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) Кабінету Міністрів України надано право провадити роз’яснення порядку застосування цього Закону та підвищувати доплати, пенсії та компенсації відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір доплат, пенсій та компенсацій вказаними нормами не передбачено.

Беручи до уваги те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, які істотно вплинули на повноту з’ясування фактичних обставин справи і призвели до неправильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції, в силу положень статті 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, ухвалені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у місті Луганську ради на постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 16 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2008 року –задовольнити частково.

Постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 16 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2008 року –скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради, Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради, третя особа: Головне управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинити певні дії –направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав у строки та порядку, передбаченому ст.ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .