Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Постановою Господарського суду Львівської області (суддя –Л.Л.Станько) від 08.06.2006 р. у справі №5/2036-2/327А відмовлено в задоволенні адміністративного позову Спільного українсько-канадського підприємства "Студія Лева"у формі товариства з обмеженою відповідальністю (надалі –позивач, СУКП "Студія Лева"у формі ТОВ) до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (надалі –відповідач, ДПІ у Галицькому районі м. Львова) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Рішення суду першої інстанції аргументовано наступним. Закон України "Про іноземні інвестиції"№2198-XII від 13.03.1992 р. (2198-12) не є спеціальним законом про оподаткування, отже, посилання позивача на його норми, як на підставу звільнення від оподаткування, а саме звільнення від сплати податку на додану вартість не можуть бути визнані обґрунтованими.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий суддя –Т.Б.Бонк, судді: Р.І.Марко, С.М.Бойко) від 20.02.2007 р. у даній справі, рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги – задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0000422630/0/04-23-2/04957350/14156 від 18.08.2005 р..

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача, виходив з того, що відповідачем не було дотримано нормативних приписів законодавства при проведенні перевірки позивача та при подальшому оформленні її результатів, що призвело до винесення помилкового податкового повідомлення-рішення.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою в якій, з підстав порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач у запереченні на касаційну скаргу відповідача просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції – без змін.

Відповідно до ч.1 та. ч.2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі. Представниками відповідача у серпні 2005 року було проведено позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства України за період з 01.01.2002 р. по 31.03.2005 р., за результатами якої складено акт №59/26-0/04957350 від 16.08.2005 р., яким встановлено порушення позивачем пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"№167/97-ВР від 03.04.1997 р., що призвело до заниження податку на додану вартість за перевірений період на 71.978,83 грн..

На підставі вказаного акту відповідачем 18.08.2005 р. винесено податкове повідомлення-рішення №0000422630/0/04-23-2/04957350/14156, яким донараховано позивачу суму основного податкового зобов’язання по податку на додану вартість у розмірі 71.979,00 грн. та 36.102,00 грн. – штрафних (фінансових) санкцій, всього на суму 108.081,00 грн..

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частиною 3 ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування"№1251-ХІІ від 25.06.1991 р. встановлено, що пільги щодо оподаткування можуть встановлюватися або змінюватися лише законами про оподаткування. Цим же законом (ч.1 ст.14) податок на додану вартість віднесено до загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до положень п.11.4 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість"№167/97-ВР від 03.04.1997 р. 11.4. зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком.

Преамбулою Закону України "Про іноземні інвестиції"№2198-XII від 13.03.1992 р. (2198-12) встановлено, що даний Закон визначає особливості режиму іноземних інвестицій на території України.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та як вбачається з викладених норм законодавства Закон України "Про іноземні інвестиції"№2198-XII від 13.03.1992 р. (2198-12) не є спеціальним законом про оподаткування, отже його застосування при вирішенні спірних правовідносин правомірно визнано судом необґрунтованим та безпідставним.

Згідно з нормами п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"№167/97-ВР від 03.04.1997 р., якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

З огляду на те, що позивачем до складу податкового кредиту було віднесено суму, сплачену у вартості товарів, що не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) підприємства, контролюючим органом правомірно зменшено позивачу склад такого податкового кредиту та донараховано податкові зобов’язання по податку на додану вартість.

Висновки суду апеляційної інстанції відносно того, що недотримання відповідачем нормативних приписів законодавства, при проведенні перевірки позивача та при подальшому оформленні її результатів, призвело до винесення помилкового податкового повідомлення-рішення не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

Зважаючи на те, що донарахування відповідачем податку на додану вартість правильно визнано судом першої інстанції обґрунтованим, відповідно правомірним є і застосування контролюючим органом до позивача штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"№2181-III від 21.12.2000 (2181-14) р..

Оскільки, постанова суду першої інстанції була скасована помилково, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ст. 226 КАС України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з наведених вище підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.02.2007 р. скасувати, а постанову Господарського суду Львівської області від 08.06.2006 р. у справі №5/2036-2/327А залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.