Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого –судді Кобилянського М.Г.,

суддів: Амєліна С.Є., Головчук С.В., Гуріна М.І., Юрченка В.В.,

секретар: Коваленко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом відкритого акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Автокразбанк"в особі Олександрійської філії відкритого акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Автокразбанк"до Олександрійської об’єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області про скасування податкових повідомлень-рішень

за касаційною скаргою Олександрійської об’єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області на постанову господарського суду Кіровоградської області від 23 травня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2006 року,

У березні 2006 року Олександрійська філія відкритого акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Автокразбанк"(далі - Олександрійська філія ВАТ АКБ "Автокразбанк") звернулася до суду з позовом і просила скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000262200/0 від 30.09.2005р., №0000262200/1 від 27.10.2005р., № 0000262200/2 від 13.01.2005р., № 0000262200/2 від 23.03.2006р. про донарахування Олександрійській філії ВАТ АКБ "Автокразбанк"податку на прибуток у сумі 58 000грн.00коп. та застосування фінансових санкцій у сумі 9 470грн.00коп.

Постановою господарського суду Кіровоградської області від 23 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2006 року, позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення №0000262200/0 від 30.09.2005р., №0000262200/1 від 27.10.2005р., №0000262200/2 від 13.01.2005р., № 0000262200/2 від 23.03.2006р. про донарахування Олександрійській філії ВАТ АКБ "Автокразбанк" податку на прибуток у сумі 58 000грн.00коп. та застосування фінансових санкцій у сумі 9 470грн.00коп.

У касаційній скарзі Олександрійська об’єднана державна податкова інспекція Кіровоградської області просить скасувати cудові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як постановлені з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове судове рішення –про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова Коломацького районного суду Харківської області від 02 лютого 2007 року та ухвала Апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2007 року скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Судами встановлено, що за результатами проведеної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивача за період з 01.01.2004 по 30.06.2005р. складено акт перевірки та винесено податкове повідомлення-рішення № 0000262200/0 від 30.09.2005р. згідно якого визначено податкове зобов’язання по податку на прибуток банківських операцій у сумі 67 470 грн.00коп., в тому числі за основним платежем у сумі 58 000грн.00коп. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 9 470грн.00коп. Зазначене податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем у адміністративному порядку, у задоволенні якого відмовлено та визначено суму податкового зобов’язання у сумі 67 470 грн.00коп., в тому числі за основним платежем у сумі 58 000грн.00коп. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 9 470грн.00коп.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що висновки акта перевірки, на підставі якого відповідачем прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення, не відповідають вимогам чинного законодавства України, а саме нормам Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) . Ресурси, надані головним банком своїй філії або отримані від неї, є борговими зобов’язаннями одного платника податків перед іншим, тому процентні витрати боржника при здійсненні даних операцій на підставі п.п.5.5.1. п.5.5 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"правомірно вважати валовими витратами та доходи, отримані кредитором відповідно до п.п.4.1.1 п.4.1статті 4 цього Закону, є його валовими доходами. Тобто врахування банком та філією своїх доходів та витрат є обґрунтованим, і здійснюється відповідно до діючого законодавства.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що віднесення філією до складу валових витрат відсотків, сплачених за користування кредитними коштами, наданими головним банком, не спричиняє зменшення оподатковуваного доходу головного банку в цілому, а тому позивачем витрати зі сплати відсотків за користування кредитними коштами правомірно віднесено до складу валових витрат.

Проте з таким висновком судів погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Пункт 5.1. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"визначає, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 статті 1 цього Закону передбачено, що господарська діяльність –це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

За змістом визначення, наведеного в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , господарська операція –це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, з визначень даних термінів вбачається, що господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті минулих подій, виконання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, та зобов’язань, у власному капіталі підприємства.

Судами попередніх інстанцій вищенаведені норми чинного законодавства до уваги прийняті не були.

Предмет даного спору обумовлював необхідність встановлення факту наявності чи відсутності, а також можливості здійснення в розумінні вищенаведених норм чинного законодавства, господарської операції між філією та головним підприємством. З Мясування цієї обставини має істотне значення для правильної юридичної оцінки дій філії з питання щодо віднесення до складу валових витрат відсотків, сплачених за користування кредитними коштами, наданими головним банком.

Відповідно до п.п.5.5.1 п.5 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Частини 4 та 5 статті 62 Господарського кодексу України визначають, що підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Відповідно до п.1.11 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"кредит –це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами в користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент.

Тобто, однією з необхідних умов для визнання певної господарської операції в якості кредиту є надання коштів чи матеріальних цінностей на визначений строк та під процент юридичним чи фізичним особам.

Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність"передбачено, що філія банку не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені головного банку.

Податковим законодавством не передбачено можливості здійснення господарських операцій між філією та головним підприємством. Отже, надання головним банком філії ресурсів на формування резерву не є господарською операцією з надання кредиту, а тому витрати зі сплати відсотків головному банку філією не відносяться до складу валових витрат філії.

Оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам ст. 159 КАС України і оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а допущені порушення призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 160, 220, 227, 230 КАС України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Олександрійської об’єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області задовольнити частково.

Постанову господарського суду Кіровоградської області від 23 травня 2006р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06 вересня 2006року –скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у випадках, з підстав, у строки та в порядку, визначених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.