Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області (далі –УПСЗН Звенигородської РДА) про стягнення невиплачених коштів,

У квітні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення частини невиплачених сум щорічної разової грошової допомоги за 2004-2007 роки. Він зазначав, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту'як учасник бойових дій має право на отримання щорічно до 5 травня відповідного року разової грошової допомоги у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком. Проте відповідач в порушення вимог цього Закону у 2004-2007 роках виплатив грошову допомогу у розмірі, що не співвідноситься з мінімальною пенсією за віком, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 5119,40 грн, 660,60 грн в рахунок відшкодування втрат від інфляції та 3 % річних від прострочених сум платежів в розмірі 202,59 грн, а всього 5922,59 грн які просив стягнути з відповідача на його користь.

Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 червня 2007 року позов задоволено. Стягнуто з УПСЗН Звенигородської РДА на користь позивача недоплачену йому разову щорічну грошову допомогу як учаснику бойових дій за 2004-2007 роки в сумі 5119,40 грн, 660,60 грн в рахунок відшкодування втрат від інфляції та 3 % річних від прострочених сум платежів в розмірі 202,59 грн, а всього 5922,59 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року скасовано постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 червня 2007 року та задоволено позов частково. Стягнуто з УПСЗН Звенигородської РДА на користь позивача недоплачену йому разову щорічну грошову допомогу як учаснику бойових дій за 2004, 2005, 2007 роки в сумі 3574,40 грн, 214,88 грн в рахунок відшкодування втрат від інфляції та 3 % річних від прострочених сум платежів в розмірі 144,69 грн та 66,42 грн понесених витрат по оплаті за надану юридичну допомогу. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі УПСЗН Звенигородської РДА просить скасувати судові рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що суди не врахували вимоги законів України про Державний бюджет України, згідно з якими відбувалася виплата грошової допомоги позивачу.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи видно, що позивач є учасником бойових дій. Відповідно до частини 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"має право на одержання разової грошової допомоги щорічно до 5 травня у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у 2004, 2005, 2007 роках позивач отримував разову грошову допомогу до 5 травня з врахуванням обмежень, встановлених законами України про Державний бюджет України на 2004, 2005, 2007 роки у розмірі, у 2004 році –120 грн, у 2005 році –250 грн, у 2007 році –380 грн.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції і задовольняючи позов в частині визнання неправомірними дій відповідача, стягнення грошової допомоги за 2004, 2005, 2007 роки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішеннями Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (v020p710-04) та від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнано неконституційними положення законів України про Державний бюджет України на 2004, 2007 роки, якими встановлено виплату щорічної разової допомоги у розмірі меншому, ніж він передбачений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Проте з таким висновком погодитись неможливо.

Судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти ( Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та закони України про Державний бюджет України на 2004, 2005, 2007 роки), які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни.

Отже, вирішальним в даному спорі є питання про пріоритет законів. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Таким чином, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Закони України про Державний бюджет України на 2004, 2005, 2007 роки були прийняті пізніше, а тому їх норми мають пріоритет над нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Рішеннями Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (v020p710-04) та від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнані неконституційними положення законів України про Державний бюджет України на 2004, 2007 роки, якими встановлено виплату щорічної разової допомоги у розмірі меншому, ніж він передбачений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

На момент виникнення спірних відносин, а саме: на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів: до 05.05.2004 року, 05.05.2007 року, - положення законів України про Державний бюджет України на 2004, 2007 були діючими.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, на час виплати грошової допомоги у 2004, 2005, 2007 роках відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, підстав для визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними не було.

Судове рішення в частині відмови в позові відповідачем не оспорюється та відповідає вимогам закону та обставинам справи. Підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанцій в цій частині немає.

На підставі ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року в частині задоволення позовних вимог скасувати, ухваливши нове рішення.

Відмовити в позові ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області про стягнення невиплачених коштів.

В решті постанову залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .