Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради

на постанову Петровського районного суду м. Донецька від 27 листопада 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2009 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення (далі - УПСЗН) Петровської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманої щорічної разової грошової допомоги,

У жовтні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення частини невиплачених сум щорічної разової грошової допомоги за 2004-2008 роки. Він зазначав, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) позивач як інвалід війни ІІІ групи має право на отримання щорічно до 5 травня відповідного року разової грошової допомоги у розмірі семи мінімальних пенсій за віком. Проте відповідач в порушення вимог цього Закону у 2004-2008 роках виплатив грошову допомогу у розмірі, що не співвідноситься з мінімальною пенсією за віком, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 10930,42 грн, яку просив стягнути з відповідача на користь позивача.

Постановою Петровського районного суду м. Донецька від 27 листопада 2008 року, якою позов задоволено частково. Визнано неправомірною відмову УПСЗН Петровської районної у м. Донецьку ради та стягнуто з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача недоотриману щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2004, 2007, 2008 роки у розмірі 6633,42 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2009 року змінено постанову Петровського районного суду м. Донецька від 27 листопада 2008 року та стягнуто з УПСЗН Петровської районної у м. Донецьку ради на користь позивача недоотриману суму щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2004 рік в розмірі 517,64 грн, за 2007 рік в розмірі 2570,42 грн, за 2008 рік в розмірі 3017 грн на загальну суму 6105,06 грн за рахунок коштів Державного бюджету України. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що суди не врахували вимоги законів України про Державний бюджет України на 2004, 2007, 2008 роки, згідно з якими відбувалася виплата грошової допомоги позивачу.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи видно, що позивач є інвалідом війни ІІІ групи. Відповідно до частини 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"має право на одержання разової грошової допомоги щорічно до 5 травня у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у 2004, 2007, 2008 роках позивач отримував разову грошову допомогу до 5 травня з врахуванням обмежень, встановлених законами України про Державний бюджет України на 2004, 2007, 2008 роки, а саме: у 2004 році –130 грн, у 2007 році –300 грн, у 2008 році –350 грн.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов в частині визнання неправомірними дій відповідача та стягнення грошової допомоги за 2004, 2007, 2008 роки, суди виходили з того, що рішеннями Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (v020p710-04) , від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) та від 22.05.2008 року № 10-рп (v010p710-08) визнано неконституційними положення законів України про Державний бюджет України на 2004, 2007, 2008 роки, якими встановлено виплату щорічної разової допомоги у розмірі меншому, ніж він передбачений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Проте з таким висновком погодитись неможливо.

Судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти ( Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та закони України про Державний бюджет України на 2004, 2007, 2008 роки), які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни.

Отже, вирішальним в даному спорі є питання про пріоритет законів. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Таким чином, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше. Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) був прийнятий пізніше, а тому його норми мають пріоритет над нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Рішеннями Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (v020p710-04) , від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) та від 22.05.2008 року № 10-рп (v010p710-08) визнані неконституційними положення законів України про Державний бюджет України на 2004, 2007, 2008 роки, якими встановлено виплату щорічної разової допомоги у розмірі меншому, ніж він передбачений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

На момент виникнення спірних відносин, а саме: на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів: до 05.05.2004 року, до 05.05.2007 року, 05.05.2008 року, - положення законів України про Державний бюджет України на 2004, 2007, 2008 роки були діючими.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, на час виплати грошової допомоги у 2004, 2007, 2008 роках відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, підстав для визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними не було.

Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції на допущені судом першої інстанції порушення вимог закону уваги не звернув та не виправив їх.

Судові рішення в частині відмови в позові відповідачем не оспорюють ся та відповідають вимогам закону та обставинам справи. Підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині немає.

На підставі ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління праці і соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради задовольнити.

Постанову Петровського районного суду м. Донецька від 27 листопада 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2009 року в частині задоволення позову скасувати, ухваливши нове рішення.

Відмовити в позові ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманої щорічної разової грошової допомоги.

В решті рішення залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .