Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради

на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 24 липня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2008 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення (далі - УПСЗН) Лисичанської міської ради, за участю третьої особи – Головного управління Державного казначейства України в Луганській області, про оскарження дій суб’єкта владних повноважень та виплату щорічної грошової допомоги,

У травні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення частини невиплачених сум щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік. Він зазначав, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту'як інвалід війни І групи у 2007 році мав право на отримання щорічно до 5 травня відповідного року разової грошової допомоги у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком. Проте відповідач в порушення вимог цього Закону у 2007 року виплатив грошову допомогу у розмірі 450 грн, що не співвідноситься з мінімальною пенсією за віком, внаслідок чого за 2007 рік утворилася заборгованість в сумі 3650,60 грн, яку просив стягнути з відповідача на його користь.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 24 липня 2008 року позов задоволено. Визнано неправомірними дії УПСЗН Лисичанської міської ради щодо не виплати позивачу недоодержаної разової грошової допомоги за 2007 рік та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 вказану допомогу у розмірі 3650,60 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2008 року змінено постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 24 липня 2008 року та доповнено пункт третій резолютивної частини постанови суду першої інстанції після слів "3650,60 грн"словами "за рахунок коштів Державного бюджету України". В іншій частині постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 24 липня 2008 року залишено без змін.

У касаційній скарзі, до якої приєдналось Головне управління Державного казначейства України у Луганській області, УПСЗН Лисичанської міської ради просить скасувати судові рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що суди не врахували вимоги Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , згідно з яким відбувалася виплата грошової допомоги позивачу.

В запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції –без змін.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи видно, що позивач є інвалідом війни І групи. Відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"має право на одержання разової грошової допомоги щорічно до 5 травня у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у 2007 році позивач отримав разову грошову допомогу до 5 травня з врахуванням обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) у розмірі 450 грн.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов в частині визнання неправомірними дій відповідача та стягнення грошової допомоги за 2007 рік, суди виходили з того, що рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 року визнано неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , яким встановлено виплату щорічної разової допомоги у розмірі меншому, ніж він передбачений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Проте, з таким висновком погодитись неможливо.

Судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти ( Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) ), які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.

Отже, вирішальним в даному спорі є питання про пріоритет законів. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Таким чином, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше. Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) був прийнятий пізніше, а тому його норми мають пріоритет над нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , яким встановлено виплату щорічної разової допомоги у розмірі меншому, ніж він передбачений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Відповідно до частини другої ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

На момент виникнення спірних відносин, а саме: на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів: 05.05.2007 року, - положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) були діючими.

Згідно зі статтею 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, на час виплати грошової допомоги у 2007 році відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, підстав для визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними не було.

Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції на допущені судом першої інстанції порушення вимог закону уваги не звернув та не виправив їх.

На підставі ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради задовольнити.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 24 липня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2008 року скасувати, ухваливши нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, за участю третьої особи –Головного управління Державного казначейства України в Луганській області, про оскарження дій суб’єкта владних повноважень та виплату щорічної грошової допомоги.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, крім як за винятковими обставинами до Верховного Суду України з підстав, у порядку та у строки визначені статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .