С-193582/07 Про визнання неправомірними дій щодо відмови у перерахунку пенсії - 09.12.2009 Прийняття

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду (далі –УПФ) України в Артемівському районі міста Луганська про визнання неправомірними дій по відмові у перерахунку пенсії та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії, за касаційною скаргою УПФ України в Артемівському районі міста Луганська на постанову Артемівського районного суду міста Луганська від 13 червня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2007 року, -

У грудні 2006 року ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом до УПФ України в Артемівському районі міста Луганська про визнання неправомірними дій по відмові у перерахунку пенсії, зобов’язання відповідача здійснити їй перерахунок розміру основної та додаткової пенсій з 01.02.1997р. у розмірі передбаченому ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. №796-XII в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі – Закон №796-XII (796-12) ). Також просила суд покласти на відповідача обов’язок здійснювати виплати в такому ж порядку у наступні періоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_6 вказувала, що вона перебуває на обліку у відповідача, має статус особи постраждалої від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, є інвалідом ІІІ групи, а тому має право на пільги, передбачені Законом №796-XII (796-12) . Зокрема, згідно положень ст.50 вказаного Закону, розмір щомісячної додаткової пенсії інвалідам ІІІ групи визначається, виходячи з 50% мінімальної пенсії за віком. Статтею 54 Закону №796-XII передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема по III групі інвалідності –6 мінімальних пенсій за віком.

Проте, відповідачем такі виплати здійснювались відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996р. "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) та №1 від 03.01.2002р. "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) .

ОСОБА_6 зазначала, що вона 24.10.2006р. звернулася до відповідача із заявою про перерахунок призначеної їй пенсії з урахуванням положень ст.ст. 50, 54 Закону №796-XII., однак 14.11.2006р. отримала відмову в проведенні такого перерахунку.

Постановою Артемівського районного суду міста Луганська від 13.06.2007р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.10.2007р., позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано протиправними дії УПФ України в Артемівському районі міста Луганська по відмові в перерахунку основної та додаткової пенсій позивача з урахуванням мінімальної пенсії за віком. Зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу ОСОБА_6 в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи із встановленого законом розміру мінімальної пенсії за віком з 01.10.2006р. –у розмірі 366грн., з 01.01.2007р. –у розмірі 380грн., з 01.04.2007р. –у розмірі 406грн.

Не погоджуючись із прийнятими по справі судовими рішеннями, УПФ України в Артемівському районі міста Луганська звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, ухваливши нове рішення по справі.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судом правильно встановлено, що позивач ОСОБА_6 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесена до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (посвідчення серії НОМЕР_1), є інвалідом ІІІ групи із захворювання (довідка серії 2-20.СМ №0066152), яке пов’язане з участю в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, в зв’язку з чим їй була призначена державна пенсія відповідно до ст. 54 Закону №796-XII, а також щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, відповідно до ст.50 цього ж Закону.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідач повинен здійснити нарахування та виплату пенсії позивачу, виходячи з її розмірів, встановлених Законом №796-XII (796-12) , а не постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002р. (1-2002-п)

Такий висновок суду відповідає обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Так, відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі №796-XII (796-12) .

Відповідно до ст. 50 Закону №796-XII особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами третьої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком. Статтею 54 Закону №796-XII передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема по III групі інвалідності –6 мінімальних пенсій за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, з огляду на те, що це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст. 46 Конституції України).

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними приписами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру пенсії позивачеві застосуванню підлягають саме положення ст.ст. 50, 54 Закону №796-XII, а не постанова Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002р. (1-2002-п) , яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також судами правильно не взято до уваги посилання відповідача на

ч.5 ст. 54 Закону №796-XII, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом.

Відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону №796-XII вбачається, що під час визначення розміру основної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". Іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо неприйнятності положень ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого законодавчо визначеного мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.ст. 50, 54 Закону №796-XII.

Згідно з ч.3 ст.67 вказаного Закону, яка набрала чинності 31.10.2006р., у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Разом з тим, визначаючи розмір додаткової пенсії на рівні 75% мінімальної пенсії за віком, суд першої інстанції допустив помилку у застосуванні норми матеріального права, оскільки приписами ст. 50 Закону №796-XII для інвалідів ІІІ групи така встановлена на рівні 50%.

Крім того, положеннями ч.4 ст. 45 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що у заявника виникає право на перерахунок пенсії з моменту звернення пенсіонера за таким перерахунком –з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

З матеріалів справи вбачається, що за перерахунком додаткової пенсії ОСОБА_6 звернулася 24.10.2006р. (а.с.6), тобто в даному випадку перерахунок пенсії необхідно здійснювати з 01.11.2006р., а не з 01.10.2006р., як вказав суд першої інстанції, з чим помилково погодився суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 225 КАС України, суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 225, 230, 232 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі міста Луганська – задовольнити частково .

Постанову Артемівського районного суду міста Луганська від 13 червня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2007 року – змінити .

Абзац третій резолютивної частини постанови Артемівського районного суду міста Луганська від 13 червня 2007 року викласти у наступній редакції: "Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Артемівському районі міста Луганська здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_6 у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з 01 листопада 2006 року, виходячи із встановленого законом розміру мінімальної пенсії за віком".

В решті постанову Артемівського районного суду міста Луганська від 13 червня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2007 року - залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Згідно зі ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.