Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Цуркана М.І,

Гашицького О.В.,

Лиски Т.О.,

Мойсюка М.І.,

Штульман І.В. (доповідач),-

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за скаргою ОСОБА_6 на дії державного виконавця відділу Держаної виконавчої служби Тростянецького районного управління юстиції (далі –ВДВС Тростянецького РУЮ), за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 01 вересня 2004 року, ухвалу Тростянецького районного суду Вінницької області від 01 вересня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 20 січня 2005 року, -

У липні 2004 року ОСОБА_6 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця ВДВС Тростянецького РУЮ, мотивуючи свої вимоги тим, що 19.05.2003р. державним виконавцем згідно рішення Тростянецького районного суду від 13.01.2003р. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження про стягнення з нього 3003,01грн. на користь Ладижинського ВУ ЖКГ. ОСОБА_6 вважав, що всупереч чинному законодавству державний виконавець не наклав арешт на грошові кошти, що знаходяться на його компенсаційних рахунках у Тростянецькому відділенні Ощадного банку, вкладником якого він є, а 25.09.2003р. описав належний йому автомобіль і 29.06.2004р. направив по місцю роботи постанову на утримання з нього 20% щомісячно заробітної плати. У зв’язку з цим скаржник просив суд визнати незаконними акт опису автомобіля від 25.09.2003р. та постанову від 29.06.2004р. на утримання з нього 20% заробітної плати і рішення про стягнення з ньо го 150,15грн. виконавчого збору.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 01.09.2004р. залишено без розгляду скаргу ОСОБА_6 в частині визнання незаконними акту опису автомобіля від 25.09.2003р. і постанови про відкриття виконавчого провадження від 19.05.2003р. в частині стягнення виконавчого збору у розмірі 150,15грн.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 01.09.2004р. відмовлено ОСОБА_6 в задоволенні скарги на дії державного виконавця ВДВС Тростянецького РУЮ в частині рішення про стягнення з нього 20% заробітної плати в погашення боргу.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 20.01.2005р. ухвалу Тростянецького районного суду від 01.09.2004р. та рішення Тростянецького районного суду від 01.09.2004р. залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками судів зроблених у даній справі,

ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку ЦПК України 1963 (1501-06) року, в якій просив скасувати вказані рішення судів першої та апеляційної інстанції з мотивів порушення норм матеріального і процесуального права та постановити нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Листом Верховного Суду України (вих.№6-5189кс05 від 29.04.2007р) дану цивільну справу передано для розгляду і вирішення до апеляційного суду Львівської області.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 21.08.2007р. зазначену касаційну скаргу разом з матеріалами справи передано для вирішення до Вищого адміністративного суду України.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що державним виконавцем ВДВС Тростянецького РУЮ 19.05.2003р. винесена поста нова про відкриття виконавчого провадження №4-653 про примусове виконання виконав чого листа №2-162, виданого 13.01.2003р. Тростянецьким районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_6 боргу в сумі 3003,01грн. на користь Ладижинського ВУ ЖКГ.

ОСОБА_6 в наданий йому до 26.05.2003р. строк добровільно борг не сплатив.

Згідно акту від 25.09.2003р. державним виконавцем в присутності ОСОБА_6 був описаний належний боржнику автомобіль. 29.06.2004р. направлено повідомлення за місцем роботи ОСОБА_6 про утримання з нього 20% заробітної плати в погашення боргу.

Обґрунтовуючи неправомірність дій державного виконавця, скаржник вказував, що згідно ч.2 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. №606-XIV стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

У зв’язку з цим слід зазначити, що порядок повернення заощаджень визначено Законом України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 21.11.1996р. №537/96-ВР (537/96-ВР) (далі – Закон №537/96-ВР (537/96-ВР) ).

Статтею 7 даного Закону в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 10.10.2001р. №13-рп/2001 (v013p710-01) передбачено, що заощадження повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин, у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік. Перелік груп вкладників і черговість виплат проіндексованих грошових заощаджень, а також обсяг виплат згідно із ст.8 цього Закону у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання положень ст. 7 Закону №537/96-ВР Кабінет Міністрів України 26.03.2003р. прийняв постанову №382 від "Про виплату в 2003 році громадянам України грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України" пунктом 2 якої встановлено, що у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на 2003 рік, громадянам України здійснюються виплати, зокрема, 445 млн. гривень –вкладникам, які не отримали у 2002 році компенсацію грошових заощаджень, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2002 р. №471 (471-2002-п) , у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше ніж 50 гривень кожному вкладнику.

На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, і з цим обґрунтовано погодилася колегія суддів апеляційного суду, що державний виконавець згідно діючого законодавства не мав можливості звернути стягнення на кошти боржника, які зберігаються на компенсаційних рахунках у відділенні Ощадного банку, в рахунок погашення боргу за рішенням суду, оскільки для вказаних коштів передбачений спеціальний порядок їх повернення.

За таких обставин відсутні й підстави для скасування рішення державного виконавця про стяг нення із боржника 20% зарплати.

Так само не підлягають задоволенню й вимоги ОСОБА_6 щодо скасування ухвали Тростянецького районного суду Вінницької області від 01.09.2004р. про залишення без розгляду частини його вимог, оскільки судами було встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що боржник, подавши скаргу лише 05.07.2004р., пропустив десятиденний строк на оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження від 19.05.2003р. та акту опису автомобіля від 25.09.2003р., передбачений ст.24822 ЦПК України 1963 (1501-06) року.

Приведені в касаційній скарзі доводи зазначені висновки судів не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування чи порушення норм матеріального та процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими, підстави для передачі справи на розгляд у судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_6 – залишити без задоволення .

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 01 вересня 2004 року, ухвалу Тростянецького районного суду Вінницької області від 01 вересня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 20 січня 2005 року – залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені ст.ст. 235- 239 КАС України.