2а-2/2007 Про визнання дій працівників неправомірними та стягнення моральної шкоди - 09.12.2009 Прийняття

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_6 до Управління Міністерства внутрішніх справ (далі – УМВС) України в Івано-Франківській області, Болехівської центральної міської лікарні, Івано-Франківської обласної клінічної психоневрологічної лікарні №3, Державного казначейства України про неправомірні дії працівників цих установ та стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 03 травня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2007 року, -

У лютому 2006 року ОСОБА_6 звернувся в суд з адміністративним позовом до УМВС України в Івано-Франківській області, Болехівської центральної міської лікарні, Івано-Франківської обласної клінічної психоневрологічної лікарні №3, Державного казначейства України про визнання дій працівників відповідача неправомірними та стягнення моральної шкоди. В позовній заяві ОСОБА_6 зазначав, що 15.11.2005р. співробітниками Долинського РВ УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_7 та ОСОБА_8 його було доставлено в Івано-Франківську обласну клінічну психоневрологічну лікарню №3, де він незаконно утримувався протягом трьох днів, заперечуючи проти госпіталізації. Причиною примусового поміщення його у примусовий заклад вважав неприязні стосунки з колишньою дружиною та упереджене ставлення лікаря-психіатра Болехівської центральної міської лікарні Онуфрієнко С.К. Позивач вважав підстави для направлення його до психіатричного закладу надуманими, а дії співробітників правоохоронних органів та медичного закладу незаконними з тих підстав, що його інвалідність другої групи із загального захворювання (епілепсія) не мала наслідком створення конфліктних ситуацій за місцем його проживання чи проявів агресії до близьких. ОСОБА_6 вважав, що вказаним поміщенням на лікування та утриманням у психоневрологічному закладі принижено його людську гідність і заподіяно моральну шкоду, просив суд позов задовольнити.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 03.05.2007р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2007р., в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанції з мотивів невідповідності висновків зроблених судами фактичним обставинам справи та прийняти нове рішення по справі.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_6 є інвалідом II групи і з 1978 року перебуває на обліку у лікаря-психіатра Болехівської центральної міської лікарні з діагнозом епілепсія.

13.11.2005р. від дружини позивача до лікаря-психіатра надійшла заява про агресивність його характеру та реальних намірів вчинення дій, що становлять безпосередню небезпеку для неї та їхньої вагітної доньки.

Згідно направлення лікаря-психіатра Онуфрієнко С.К. від 13.11.2005р. працівники міліції спільно з медичним персоналом позивача доставлено до обласного психоневрологічного диспансеру, де ОСОБА_6, надавши письмову згоду на лікування, перебував з 15.11.2005р. по 18.11.2005р.

Із заключення комісії лікарів-психіатрів Івано-Франківської обласної психоневрологічної лікарні №3 від 16.11.2005р. вбачається, що позивач ОСОБА_6 страждає хронічним психічним захворюванням з характерологічними змінами особи, з дисфоріями та агресивними тенденціями. Вказана комісія дійшла висновку, що обстеження і лікування ОСОБА_6 можливе лише в умовах стаціонару та вирішила подати до Івано-Франківського міського суду заяву про госпіталізацію позивача в примусовому порядку, оскільки останній добровільної згоди на таку не дає.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 18.11.2005р. відмовлено у задоволенні заяви Івано-Франківської обласної клінічної психоневрологічної лікарні №3 про продовження госпіталізації ОСОБА_6

Таким чином, на підставі зібраних у справі доказів судами попередніх інстанцій дана правильна оцінка обставинам справи про обґрунтованість застосування ст. 14 Закону України "Про психіатричну допомогу", відповідно до якої особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Суд дійшов вірного висновку, що посилання ОСОБА_6 на упереджений характер дій лікаря - психіатра Онуфрієнко С.К. щодо надання йому допомоги в примусовому порядку є безпідставними, оскільки встановлені обставини давали підстави для вчинення таких дій відповідно до положень ст.14 та в порядку ст. 27 Закону України "Про психіатричну допомогу"

Твердження позивача про неправомірність дій співробітників міліції при доставці його до диспансеру спростовані висновком службового розслідування від 21.12.2005р., затвердженого начальником УВБ в Івано-Франківській області ДВБ ГУБОЗ МВС України 21.12.2005р. (а.с.29-30) та показаннями свідків.

За відсутності підстав для задоволення позову щодо визнання неправомірними дій суб’єктів оскарження відсутні й підстави для задоволення позову в частині вимог щодо компенсації моральної шкоди.

Приведені в касаційній скарзі доводи зазначені висновки судів не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування чи порушення норм матеріального та процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими, підстави для передачі справи на розгляд у судовому засіданні відсутні.