Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим

на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.09.2007 року

та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.05.2007 року

у справі № 2-23/16261-2006А

за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Северний Крим"

до Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.05.2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.09.2007 року, задоволено позов Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Северний Крим"(далі –позивач) та визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (далі –відповідач) № 000083/23-1/0 від 18.02.2005 року про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 26290,68грн., у тому числі: основний платіж –17527,12 грн., штрафні санкції - 8763,56 грн. та податкове повідомлення-рішення № 000084/23-1/0 від 18.02.2005 року про застосування штрафних санкцій за нецільове використання податку на додану вартість в сумі 74205,64 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій з підстав порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та закрити провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Як встановлено судами, позивач на підставі укладених договорів з ПТФ "Макон"у грудні 2002 року придбав послуги наземних хімічних робіт наземними обприскувачами згідно податкової накладної № 0000836 від 19.08.2002 року на суму податку на додану вартість 17527,12 грн.

На думку відповідача, ці послуги є послугами сільськогосподарської діяльності власного виробництва, а тому позивач необґрунтовано відобразив вказану суму податкового кредиту в Декларації № 3 (загальній) з податку на додану вартість, що призвело до заниження податкового зобов’язання за грудень 2002 року на суму 17527,12 грн. Відповідач вважає, що позивач зобов’язаний був відобразити вказану суму в Декларації № 2 (спеціальній) з податку на додану вартість.

Відповідно до вимог пункту 11.29 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) була зупинена дія пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Колегія суддів погоджується з висновком судів, що позивач у вказаних договорах виступає в якості замовника послуг, які були надані позивачу іншим суб’єктом господарювання –ПТФ "Макон", а не в якості продавця (виконавця) робіт (послуг) по земляним хімічним роботам. Тобто, надані позивачу послуги третьою особою неможливо віднести до операцій з продажу платником податку (позивачем) продукції (робіт, послуг) власного виробництва.

Таким чином, на операції про надання позивачу послуг за договорами № 01/03 від 01.03.2002 року та № 25/04-1 від 24.04.2002 року дія пільги відповідно до пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР не розповсюджується, а відтак у позивача не було законних підстав відображати податок на додану вартість в Декларації № 2, по якій розрахунки з бюджетом не здійснюються.

Стосовно застосування до позивача податковим повідомленням-рішенням № 000084/23-1/0 від 18.02.2005 року штрафних санкцій в сумі 74205,64 грн. за нецільове використання податку на додану вартість, слід зазначити наступне. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 488 (488-2002-п) був доповнений абзац другий пункту 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками –платниками податків на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 (271-99-п) .

Цим доповненням було визначено, що не перераховані на окремий рахунок суми вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету в безспірному порядку.

Тобто, вказаною нормою чітко встановлена відповідальність сільськогосподарських товаровиробників у разі не перерахування коштів на спеціальний рахунок –стягнення таких коштів до бюджету.

З наведеного слідує, що ні норми пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР, ні норми постанов Кабінету Міністрів України № 488 та № 271, не передбачають застосування штрафу за нецільове використання податку на додану вартість і визначення такого штрафу як податкового зобов’язання, а передбачають стягнення суми податку на додану вартість до бюджету у безспірному порядку.

Таким чином, є вірним висновок судів щодо застосування відповідачем до позивача відповідальності, а саме, нарахування штрафних санкцій, яка не передбачена законодавством. А тому податкове повідомлення-рішення № 000084/23-1/0 від 18.02.2005 року є таким, що прийнято всупереч вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для визнання його нечинним.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, а тому не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим відхилити, а ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.09.2007 року та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.05.2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.