Головуючого – судді Гордійчук М.П.

Суддів: Кравченко О.О., Леонтович К.Г., Розваляєвої Т.С., Черпіцької Л.Т.,

Секретар –Лук’яненко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засідання касаційну скаргу Національної комісії регулювання електроенергетики України на постанову господарського суду м. Києва від 14 грудня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2007 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об’єднання"до Національної комісії регулювання електроенергетики України про визнання протиправною та скасування окремих положень постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.06.2006 року № 753 "Про внесення зміни до додатка 1 до постанови НКРЕ від 30.05.2006 № 720", –

У червні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об’єднання"(надалі –ТОВ "Луганське енергетичне об’єднання") звернулося до суду з позовом про визнання протиправною та скасування окремих положень постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України (надалі –НКРЕУ) від 13.06.2006 року № 753 (v0753227-06) "Про внесення зміни до додатка 1 до постанови НКРЕУ від 30.05.2006 року № 720".

Постановою господарського суду м. Києва від 14 грудня 2006 року позов ТОВ "Луганське енергетичне об’єднання"частково задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову НКРЕУ від 13.06.2006 року № 753 (v0753227-06) "Про внесення зміни до додатку 1 до постанови НКРЕУ від 30.05.2006 року № 720"в частині внесення змін до рядку 10 додатку 1 до постанови НКРЕУ від 30.05.2006 року № 720 та стягнуто з НКРЕУ на користь позивача 3,40 грн. витрат по сплаті судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2007 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою.

У поданій касаційній скарзі ставиться питання про скасування постановлених судових рішень по справі та винесення нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, ТОВ "Луганське енергетичне об’єднання" згідно ліцензії серії АБ № 220851, виданої НКРЕУ 17.05.2006 року, здійснює діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом; відповідно до цієї ж ліцензії здійснює діяльність з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами.

13.06.2006 року відповідачем була прийнята постанова № 753 (v0753227-06) "Про внесення зміни до додатку 1 до постанови НКРЕУ від 30.05.2006 року № 720", якою внесено зміни до постанови НКРЕУ від 30.05.2006 року № 720 "Про алгоритм перерахувань коштів на червень 2006 року"та встановлено алгоритм, відповідно до якого відсоток відрахування коштів на поточні рахунки позивача змінений з 13,79 % на 0,00 %.

Судами першої та апеляційної інстанцій зроблено правильний висновок про те, що основний принцип формування алгоритму встановлений ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику", а саме, що зі змісту цієї статті вбачається, що кошти з поточних рахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників, що здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії виключно на: 1) поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії; 2) поточний рахунок підприємства, яке здійснює передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами; 3) поточний рахунок енергопостачальника.

З поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії зазначені кошти спрямовуються енергогенеруючим компаніям та іншим суб’єктам підприємницької діяльності, які проводять продаж електричної енергії оптовому постачальнику електричної енергії, а також підприємству, яке здійснює диспетчерське управління об’єднаною енергетичною системою та передачу електричної енергії магістральними електричними мережами.

Тобто, алгоритм передбачає такий порядок розрахунків, згідно з яким кожен з учасників оптового ринку електроенергії має право на отримання об’єктивно визначеної частки доходу від реалізації електричної енергії.

Суди також дійшли правильного висновку, що постановою НКРЕУ від 18.08.2000 року №861 (v0861227-00) встановлено, що розрахунок нормативу базується на визначенні частки коштів, належних енергопостачальнику, виходячи із затверджених тарифів для покриття витрат на здійснення ним підприємницької діяльності з постачання та передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами, що це суперечить загальному порядку встановлення відрахувань коштів на поточні рахунки енергопостачальників, і що цим порушується право позивача на отримання своєї частки доходів. Крім того, це суперечить і ст. 321 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів щодо задоволення позовних вимог, оскільки вони обгрунтовані чинним законодавством України та підтверджуються наявними у справі доказами.

За вказаних обставин доводи касаційної скарги є безпідставними.

Касаційна скарга не містить доводів, які б спростували висновки судів. Рішення судів постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 220, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Національної комісії регулювання електроенергетики України на рішення судів залишити без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 14 грудня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2007 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає крім як у випадках, встановлених ст. ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .