Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Співака В.І.

суддів Білуги С.В.

Гаманка О.І.

Загороднього А.Ф.

Заїки М.М.

при секретарі Маркосян А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Овруцького районного суду від 12 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 04 вересня 2006 року у справі за його позовом до управління праці та соціального захисту населення Овруцької райдержадміністрації, Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської облдержадміністрації, Житомирського обласного військового комісаріату, Овруцького міського військового комісаріату про стягнення невиплачених коштів, -

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до управління праці та соціального захисту населення Овруцької райдержадміністрації, Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської облдержадміністрації, Житомирського обласного військового комісаріату, Овруцького міського військового комісаріату про стягнення невиплачених коштів за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2005 року, передбачених статтями 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"у сумі 19830 грн. 40 коп.

Постановою Овруцького районного суду від 12 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 04 вересня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення у справі та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильного застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходили з того, що виплати позивачу, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , здійснені правильно, оскільки їх розмір відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) .

Щомісячна грошова допомога ОСОБА_1 у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачена статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", була виплачена за 2003-2005 роки у розмірі 2,10 грн. щомісячно. Допомога громадянам, які працюють в зоні гарантованого добровільного відселення, передбачена статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", була виплачена ОСОБА_1 за період з 2003 по 2005 роки у розмірі 10,50 грн. щомісячно.

Колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам абзацу 3 частини 1 статті 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно якого, громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати, частині 1 статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"відповідно до якої, громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, а саме у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.

Правовий аналіз вказаних норм Закону свідчить про те, що в період з 2002 року по 2006 роки законодавець не вносив до них змін, які встановлюють інший, крім мінімальної заробітної плати, критерій нарахування виплат або обмежують їх розмір.

Таким чином, вихідним критерієм обрахунку спірних сум виплат виступала тільки мінімальна заробітна плата, розмір якої у зазначений позивачем період часу змінювався законодавцем неодноразово. Конкретний розмір мінімальної заробітної плати встановлювався спеціальним законом (2002 - 2003 роки) або Законом про Державний бюджет на відповідний рік (2004 - 2005 роки). Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цих розмірів для реалізації положень статей 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, тому виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме статті 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат на 2003–2005 роки, а не постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) .

ОСОБА_1 має право на отримання щомісячної допомоги громадянам, які працюють в зоні гарантованого добровільного відселення, доплати у зв’язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства відповідно до статей 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 159 КАС визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи даний спір щодо виплати позивачу передбачених законом сум, суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог статті 2 КАС та частини 3 статті 159 КАС не дослідили і не дали правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб’єктність відповідачів, їх права та обов’язки у сфері публічних відносин, чи є вони належними відповідачами по всім заявленим вимогам.

Зокрема, суди не з’ясували, до відання кого з суб’єктів владних повноважень входить обов’язок проводити нарахування конкретних сум виплат, передбачених статями 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до вимог частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Овруцького районного суду від 12 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 04 вересня 2006 року у справі за його позовом до управління праці та соціального захисту населення Овруцької райдержадміністрації, Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської облдержадміністрації, Житомирського обласного військового комісаріату, Овруцького міського військового комісаріату про стягнення невиплачених коштів скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.