Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

головуючого –судді Леонтович К.Г.,

суддів: Гордійчук М.П., Кравченко О.О., Розваляєвої Т.С., Черпіцької Л.Т.,

секретаря –Нагорного М.В.,

за участю представників: Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Вольвака О.М. та Колеснікової М.І., ЗАТ "Чеська страхова компанія України "Страхування життя" Каланчі Ю.А. та Жеглової В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду м. Києва від 22 листопада 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного від 24 лютого 2009 року у справі № 22-а-11039/08 за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до закритого акціонерного товариства "Чеська страхова компанія України "Страхування життя" про стягнення штрафних санкцій, -

У червні 2007 року Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з позовом до закритого акціонерного товариства "Чеська страхова компанія України "Страхування життя" про стягнення штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2006 році в сумі 45 740,91 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач у 2006 р. не створив робоче місце та не працевлаштував інваліда і відповідно до вимог ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зобов’язаний самостійно сплатити штрафні санкції в сумі 45 740,91 грн. Оскільки штрафні санкції не сплачені позивач звернувся з позовом про їх стягнення.

_________________________________________________________________________________________________________________

Справа № К-15443/09 Доповідач: Леонтович К.Г.

Постановою господарського суду м. Києва від 22 листопада 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного від 24 лютого 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Вищого адміністративного суд України з касаційною скаргою про скасування ухвали суду апеляційної інстанції та стягнення з відповідача штрафних санкцій сумі 45 740,91 грн..

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ЗАТ "Чеська страхова компанія України "Страхування життя" являється юридичною особою, середньооблікова чисельність штатних працівників у відповідача за 2006 р. становила 11 осіб. Середня заробітна плата за 2006 рік становила 91 481,82 грн.

Виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік для відповідача встановлюється норматив, призначених для працевлаштування інвалідів, одне робоче місце. У 2006 р. в ЗАТ "Чеська страхова компанія України "Страхування життя" не було працевлаштовано інваліда, у зв’язку з чим позивач звернувся з позовом про стягнення штрафних санкцій.

Суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, посилалися на ті обставини, що відповідно до законодавства обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується не супроводжується його обов’язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, у звітах відповідач повідомляв Оборонський районний центр зайнятості про наявність вільного робочого місця для працевлаштування інваліда, однак, підприємству інваліди для працевлаштування не направлялися, а відповідачем вжиті залежні від нього заходи для недопущення порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Згідно ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Згідно з ч.3 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За ст.ст.18, 18.1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Державна служба зайнятості здійснює пошук роботи для інвалідів.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій посилалися на ті обставини, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштуванням інвалідів у 2006 році.

Однак, з наведеними висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитися.

Згідно обставин справи відповідач протягом 2006 року не повідомляв позивача про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, що позбавляло позивача можливості прийняти відповідні міри по працевлаштуванню інвалідів на вільне робоче місце інваліда у відповідача. Відповідно до п 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формою № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.98 р. № 244 (z0464-98) , "звіт за формою № З- ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно, у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць в рахунок річної броні. Відповідно обставин справи відповідач надавав звіти до Оболонського центру зайнятості лише на 01.05.06 р; 01.07.06 р; 01.09.06 р; та 01.11.06 р. з вакансією інженера –програміста для інвалідів, тобто ЗАТ "Чеська страхова компанія України "Страхування життя" не виконувався обов’язок щомісячно повідомляти центри зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів. Позивачем у позовних вимогах ставилося питання про не створення позивачем робочого місця для працевлаштування інвалідів. Судами попередніх інстанцій ці обставини не досліджувалися.

Виходячи з наведеного судами першої та апеляційної інстанції допущена неповнота встановлення обставин справи.

Судами першої та апеляційної інстанції при розгляді позовних вимог не з’ясовані обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення та не дають можливості суду касаційної інстанції визначитися в правильності правової оцінки обставин у справі як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, що являється порушенням ст.ст. 159, 195 КАС України.

При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, які призвели до необґрунтованого прийняття судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 227 КАС України підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій винесені необґрунтовані рішення, постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального, які підлягають скасуванню.

Доводи касаційної скарги спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанції, а касаційна скарга підлягає частковому задоволенню із скасуванням рішень судів першої і апеляційної інстанції та направленням справи на новий судовий розгляд відповідно до вимог ст. 18 КАС України до суду першої інстанції –до окружного адміністративного суду м.Києва.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

Постанову господарського суду м. Києва від 22 листопада 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного від 24 лютого 2009 року скасувати справу направити на новий судовий розгляд до окружного адміністративного суду м.Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.