К-21370/07 Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень (ПДВ) - 08.12.2009 Прийняття

У вересні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Буднафтогаз" звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Суми про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №00011362302/0/58261 від 09.09.2006 року про донарахування податку на додану вартість в сумі 134 363,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 67 181,50 грн.

Постановою Господарського суду Сумської області від 04.04.2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2007 року, позовні вимоги задоволено частково та визнано нечинним спірне податкове повідомлення-рішення в частині донарахування основного платежу з податку на додану вартість в розмірі 45 104,00 грн. та штрафних фінансових санкцій в розмірі 22 552 грн. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, сторони звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами.

ДПІ у м. Суми просить ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Буднафтогаз" просить скасувати судові рішення та прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування касаційних скарг скаржники посилаються на порушення судами норм матеріального та процесуального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржники вважають, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було невірно застосовано положення п.4.5 ст.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97- ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168) та порушено ч.2 ст. 71, ч.2 ст. 159 КАС України.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час перевірки Державною податковою інспекцією у м. Суми Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Буднафтогаз" були виявлені порушення: п.п.7.3.5 п.7.3 ст. 7 Закону №168/97- ВР, а саме: заниження податкового зобов’язання на загальну суму 138 482 грн., у зв’язку з тим, що підприємством включалось до податкового зобов’язання операції за рахунок бюджетних коштів не по даті отримання бюджетних коштів, а по факту виконаних робіт та завищення податкового зобов’язання на загальну суму 5 325 грн. та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вищезгаданого Закону, а саме: включення до складу податкового кредиту суми (сплаченого) нарахованого податку не підтверджені податковими накладними; п.4.5 ст. 4 Закону №168/97-ВР, а саме: позивачем неправомірно проведено коригування податкових зобов’язань на загальну суму 108 803 грн.

В результаті даної перевірки податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №00011362302/0/58261 від 09.09.2006 року про донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 134 363,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 67 181,50 грн. Всього на суму 201544,50 грн.

Як встановлено судами, коригування податкового кредиту в сторону збільшення позивач підтвердив розрахунками коригування кількісних та вартісних показників до податкових накладних і згідно експертного висновку це коригування підтверджується первинними бухгалтерськими документами. В зв’язку з чим, судами обох інстанцій зроблено висновок про неправомірне донарахування податковою інспекцією податку на додану вартість в розмірі 39 406,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 19 703,00 грн.

Судами також встановлено, що сума податку на додану вартість, що донарахована відповідачем згідно спірного податкового повідомлення-рішення не відповідає сумі порушень, вказаних в п.2 висновків Акту перевірки.

Таким чином, внаслідок непідтвердження висновками акту перевірки суми донарахованого податку в розмірі 5698 грн. та штрафних санкцій в розмірі 2849 грн., суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

В іншій частині, суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення, послались на висновки судово-економічної експертизи №10022 від 15.02.2007р., де зокрема зазначено, що в частині заниження податкового зобов'язання та його завищення в порушення вимог п.п.7.3.5 п.7.3 ст. 7 Закону №168/97-ВР, ні підтвердити ні спростувати висновки акту перевірки №5570/235/32602209/99 від 31.08.2006р. не передбачається можливим, оскільки за даними дослідження бухгалтерських документів неможливо встановити конкретні терміни надходження саме бюджетних грошових коштів .

За таких обставин суди дійшли висновку, що позивач не довів, що рішення N00011362302/0/58261 від 09.09.2006р. в частині донарахування податку на додану вартість в розмірі 41 693 грн. та штрафних санкцій в розмірі 20 846,50 грн. є законним, що, на думку судів, є підставою для відмови в позові в цій частині.

Встановлюючи наявність порушення у діях позивача вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР, суди зазначили, що позивач в ході розгляду справи не довів наявність податкових накладних, що підтверджували б вказаний податковий кредит. У висновку судово-економічної експертизи №10022 від 15.02.2007р. вказано, що в обсязі документів, які були надані, висновки відповідача щодо зменшення податкового кредиту по даному порушенню документально підтверджуються.

Таким чином суди дійшли висновку, про законність рішення N00011362302/0/58261 від 09.09.2006р. в частині донарахування податку на додану вартість в розмірі 47 566 грн. та штрафних санкцій в розмірі 23 783 грн., що стало підставою для відмови у позові в цій частині.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Так, приймаючи рішення у даній справі, судами не було враховано, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обов'язок доказування у даній справі, при з'ясуванні фактичних обставин, в порушення ч. 2 ст. ст. 71 КАС України, судами було покладено на позивача.

За висновками судів, позивач, в порушення вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР, в ході розгляду справи не довів наявність податкових накладних, що підтверджували б спірну суму податкового кредиту.

При цьому судами попередніх інстанцій не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Так, в процесі розгляду даної справи судами не було вжито достатньо передбачених законом заходів, необхідних для з’ясування всіх обставин у справі, а саме не витребувано у сторін та не досліджено відповідних доказів з метою спростування або підтвердження доводів позивача, зокрема в частині відсутності порушення ним вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168.

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 –232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Суми та Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Буднафтогаз" задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2007 року та постанову Господарського суду Сумської області від 04.04.2007 року по справі №АС10/536-06 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 –238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .