Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого:

Бутенка В.I.

Суддів:

ГончарЛ.Я.

Лиски Т.О.

Панченка О.I.

Сороки М.О.

при секретарі : Липі В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу  Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 березня 2004 року по справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії державного виконавця, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії державного виконавця.

Свої вимоги обгрунтовував тим, що постановою Центрального районного суду м. Сімферополя від 14 листопада 2002 року з нього за порушення митного законодавства стягнуто штраф в дохід держави в розмірі 1153309,50 грн.

Державним виконавцем ВДВС Сакського міського управління юстиції Єкимовим Р.А. 26 лютого 2003 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на належне майно позивача.

Вказана постанова ним була отримана поштою 7.03.2003 року, а 12.03.2003 року позивач подав скаргу начальнику ВДВС м. Саки на зазначену постанову. 13.03.2003 року провадження виконавчих дій було призупинено до вирішення питання по скарзі. 26.03.2003 року у задоволенні скарги позивачу було відмовлено та поновлено виконавче провадження. Дану постанову позивач отримав по пошті 31.03.2003 року. Вважає дії державного виконавця неправомірними на підставі того, що відповідно зі ст.400 Митного кодексу України (92-15) , постанова про накладення стягнення за порушення митного законодавства, не виконана на протязі трьохмісячного терміну, виконанню не підлягає.

Рішенням  Сакського міського суду Автономної Республіки Крим  від 28 травня 2003 року  скарга Боровикова В.Г. задоволена.

Ухвалою місцевого суду м. Саки від 21 листопада 2003 року  апеляційне подання  Сакського міжрайонного прокурора  на рішення  міського суду від  28 тарвня 2003 року залишене без розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 березня 2004 року апеляційна скарга Сакського міжрайонного прокурора задоволена, а ухвала місцевого суду м. Саки від 21 листопада 2003 року скасована.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, про залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь  судді Вищого адміністративного  суду України, перевіривши матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає  відхиленню.

Відповідно  до ст. 13 ЦПК України 1963 (1501-06) року, який діяв на час прийняття  оскаржуваного  судового  рішення,  прокурор бере участь у розгляді цивільних справ за його заявами про захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, які за станом здоров'я  чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права.

Стаття 122 ЦК України 1963 (1540-06) року визначає, що  прокурор користується  процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки сторони, за винятком права на укладення мирової угоди.

Відповідно до ст.. 290 ЦПК  України (1963 р.)  правом апеляційного оскарження наділені сторони, а також інші особи та прокурор, які брали участ у справі.

Стаття 320 цього кодексу визначає, що право на касаційне оскарження  мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також прокурор і особи, які не брали участь у справі, коли суд вирішив  питання щодо їх прав і обов'язків, стосовно судових рішень, які були предметом розгляду суду апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи прокурор  подав апеляцію на  рішення суду, виконуючи  представництво інтересів держави  в особі відділу виконавчої служби, самостійно визначивши  підстави для представництва у суді. При цьому він не приймав участь при розгляді справи  у суді першої інстанції.

З аналізу зазначених  вище норм ЦПК України (1618-15) та ст.. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" (1789-12) випливає, що особи, які не брали участь у справі, в тому числі прокурор,  мають право на касаційне оскарження, не маючи права на апеляційне оскарження. Однак, право на касаційне оскарження не може бути реалізоване поза апеляційним  оскарженням.

За таких обставин  ухвала Апеляційного суду Автономної Республіки Крим  є законною і обгрунтованою, підстав для її скасування колегія суддів Вищого адміністративного суду не вбачає.

Керуючись наведеним,  ст.ст. 220,221, 223, 224, 230 КАС України (2747-15) , колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення, а  ухвалу  Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 березня 2004 року  - без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.