Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Харченка В.В., Чалого С.Я., Черпіцької Л.Т.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2008 року у справі №А33/205-07 за позовом прокурора Красногвардійського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Агромашінвест"про стягнення адміністративно-господарських санкцій на невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2006 році,-

У липні 2007 року Прокурор Красногвардійського району м. Дніпропетровська звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в інтересах держави у особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Агромашінвест" (далі ТОВ НВП "Агромашінвест") про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2007 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2008 року постанова суду першої інстанції скасована та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить скасувати зазначене вище судове рішення, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній адміністративній справі з приводу здійснення відповідачем свого обов’язку у сфері соціального захисту інвалідів врегульовані Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) .

Так відповідно до преамбули Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) цей Закон визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.

Частиною 1 ст. 19 цього ж закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Встановлений ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на 2006р. для підприємства відповідача становить 2 робочих місця і цей норматив відповідачем у 2006р. не виконано.

Судом встановлено, що протягом 2006р. на підприємстві відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників становила 40 осіб, середньорічна заробітна плата штатного працівника, обчислена розрахунковим шляхом, становила 9105 грн., на підприємстві протягом 2006 року не працювали особи, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, зазначені обставини підтверджуються звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006р. за формою №10-ПІ, який відповідачем було подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідачем на підприємстві створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, які відповідають встановленим вимогам до робочого місця для інвалідів відповідної нозології та протягом 2006р. відповідач щомісячно надавав до Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська звіти за формою №3-ПН про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, у яких було зазначено саме на яких посадах можуть бути працевлаштовані особи, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Також відповідач звертався до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів з проханням надати допомогу у вирішення питання щодо працевлаштування осіб-інваліді на підприємстві відповідача.

Крім того, протягом 2006р. відповідачем було розміщено у друкованих засобах масової інформації, оголошення про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, у яких було зазначено саме на яких посадах можуть бути працевлаштовані особи.

Як вбачається з листа Ленінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровська №1310 від 27.12.2007р., районним центром зайнятості здійснювалось інформування осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, щодо наявності для працевлаштування осіб інвалідів на підприємстві відповідача, але жодний інвалід не виявив бажання працевлаштуватись на підприємство відповідача.

Оскільки роботодавець вжив необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій у зв’язку з меншою, ніж установлено нормативом, середньообліковою чисельністю працюючих інвалідів, є безпідставним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2008 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

: