Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.,

Пилипчук Н.Г.

при секретарі Гончарук І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2006

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2007

у справі №А27/268

за позовом Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська

до 1. Відкритого акціонерного товариства "Южнерудпром"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрєврогаз"

про визнання угод недійсними

Лівобережна міжрайонна державна податкова інспекція м. Дніпропетровська (далі по тексту –позивач, Лівобережна МДПІ м. Дніпропетровська) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Южнерудпром"(далі по тексту – відповідач 1, ВАТ "Южнерудпром") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрєврогаз"(далі по тексту – відповідач 2, ТОВ "Укрєврогаз") про визнання недійсними договору позики і договору застави із застосуванням наслідків визнання договорів недійсними.

Постановою Дніпропетровської області від 14.12.2006, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2007, у позові відмовлено. Провадження у справі щодо ВАТ "Южнерудпром" закрито у зв’язку з тим, що відповідно до довідки головного управління статистики у Дніпропетровській області від 14.11.2006 №22/12-2161 станом на 14.11.2006 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вилучено ВАТ "Южнерудпром".

В касаційній скарзі Лівобережна МДПІ м. Дніпропетровська посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2006 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2007 і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.01.2004 між ТОВ "Укрєврогаз"(позикодавець) і ВАТ "Южнерудпром"(позичальник) був укладений договір згідно з яким позикодавець надає зворотну фінансову допомогу на загальну суму 1034000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти через 7 днів з дня зарахування суми на розрахунковий рахунок підприємства. Зазначену суму було перераховано відповідачем 2, що підтверджується банківською випискою.

03.02.04 ТОВ "Укрєврогаз"(заставодержатель) і ВАТ "Южнерудпром"(заставодавець) уклали договір застави майна.

Договором встановлено, що цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, які випливають з договору позики від 29.01.2004 щодо повернення заставодавцем 1034000,00 грн.

Предметом застави були основні фонди, виробниче обладнання, а також автотранспортні засоби, які належали відповідачу 2, і сторони визначили вартість вказаного майна в розмірі 1070000,00 грн.

На момент підписання тексту договору позики, активи відповідача 1 перебували у податковій заставі.

В подальшому ВАТ "Южнерудпром"здійснило погашення свого боргу перед позивачем, що підтверджується повідомленням позивача, згідно якого всі активи відповідача 1 звільнені від податкової застави.

Порушуючи провадження у справі суд першої інстанції визначив, що це є справа господарської юрисдикції та керувався нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) . В подальшому при прийнятті рішення по суті суд керувався Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , тобто визначив, що це є справа адміністративної юрисдикції.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи діяв як суд адміністративної юрисдикції.

Проте з таким визначеннями юрисдикції погодитися не можна, зважаючи на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Компетенцію адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ визначено статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, згідно з пунктом 4 частини 1 цієї статті компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України суб’єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

Вказані положення Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) кореспондуються із пунктом 5 частини 4 статті 50 цього ж Кодексу про те, що відповідачами в адміністративній справі можуть бути: громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, лише за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Статус Державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначено Законом України від 04.12.1990 року № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) .

Відповідно до статті 10 цього Закону органи державної податкової служби можуть звертатися до судів із позовами про застосування адміністративно-господарських санкцій, пов’язаних із недійсністю договорів, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Якщо визнання правочину недійсним не може тягнути за собою застосування кофіскаційних санкцій, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України, то податковий орган не вправі звертатися з позовом про визнання недійсним такого договору.

З позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати недійсним договір позики, який є суто господарським, та просить стягнути кошти в сумі 1034000 грн. з відповідача 1 на користь відповідача 2, а з відповідача 2 на користь відповідача 1 стягнути майно вартістю 3102258 грн. одержане за договором застави, тому в даному випадку інтереси держави та суспільства не зачіпаються.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що даний спір не являється публічно-правовим, а тому справа не є справою адміністративної юрисдикції і відноситься до справ господарської юрисдикції.

За таких обставин ухвалені судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в адміністративній справі відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України та з направленням справи на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області за нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , як справу господарської юрисдикції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 157, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2006 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2007 скасувати.

Провадження в адміністративній справі № А27/268 закрити.

Справу направити на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення спору за нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.