К-5005/06 Про стягнення заборгованості по земельному податку - Текст документа

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.05.2005 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь місцевого бюджету Новопетрівської сільської ради 900,03 грн. заборгованості по земельному податку, 170 грн. штрафних санкцій. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 9462,97 грн. заборгованості по земельному податку відмовлено, в частині стягнення 17,56 грн. пені залишено без розгляду. Стягнуто з відповідача до Державного бюджету України державне мито в сумі 10,70 грн., на користь ДП "Судовий інформаційний центр" 12,63 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з позивача до державного бюджету України державне мито в сумі 94,80 грн., на користь ДП "Судовий інформаційний центр" 105,37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивовано тим, що позовні вимоги позивача в частині стягнення із відповідача 900,03 грн. заборгованості по земельному податку, 170 грн. штрафних санкцій за несвоєчасну подачу звітності є обгрунтованими. В частині стягнення 9462,97 грн. заборгованості по земельному податку вимоги є неправомірними. Щодо стягнення 17,56 грн. пені вимоги залишені без розгляду, оскільки не підтверджені розрахунком.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.01.2006 р. вказане рішення скасовано. Прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову повністю. Стягнуто з позивача на користь відповідача 8,50 грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд виходив з того, що позивач не наділений повноваженнями щодо стягнення податку на користь міської ради. ДПI у Вишгородському районі є неналежним позивачем у справі, оскільки земельний податок сплачується до міського бюджету і право звернутися із позовом має відповідна рада чи прокурор в інтересах ради. Сума позову не є узгодженим податковим зобов'язанням, порядок сплати якого встановлений Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) від 21.12.2000 р. № 2181-III (далі у тексті Закон № 2181).

Податкова інспекція подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що 17.01.2006 р. справа була розглянута та вирішена без виклику представника позивача. Апеляційний господарський суд не взяв до уваги рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2002 р., залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2002 р., про визнання недійсним рішення Вишгородської райради № 202-15-ХХIII від 22.03.2001 р. Позивач мав законні підстави для нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне подання розрахунку із земельного податку та пені, а отже, є належним позивачем у справі. Згідно із п. 5.1. ст. 5 Закону № 2181 сума позову є узгодженим податковим зобов'язанням.

Представник ПП "Кентавр" в судовому засіданні просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін, як законну та обгрунтовану.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідно до державного акту на право користування землею Б№ 026577, виданого у 1993 році Вишгородською міською радою народних депутатів, відповідачеві надана земельна ділянка у розмірі 1,56 га для будівництва станції технічного обслуговування в межах відповідно до плану землекористування.

За рішенням сесії Вишгородської районної ради від 22.03.2001 р. № 205-15-ХХIII земельна ділянка відповідача перейшла до Новопетрівської сільської ради.

Як було встановлено місцевим господарським судом, рішенням Господарського суду Київської області від 12.06.2002 р. у справі № 111/9-02, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2002 р., вищевказане рішення райради було визнане недійсним в частині, що стосується встановлення і зміни меж територій Вишгородської міської ради і Київської міської ради, зокрема п.п. 2.1. про зміну меж землекористування Новопетрівської сільської ради, п.п. 2.2. п. 2, п.п. 4.1, 4.2, 4.3 п. 4. Зазначеним судовим рішенням було встановлено перевищення меж повноважень Вишгородської районної ради щодо збільшення територій Новопетрівської сільської ради.

Згідно із листом Вишгородського районного відділу земельних ресурсів від 25.04.2005 р. № 724а землі відповідача знаходяться у межах Новопетрівської сільської ради.

Суди попередніх інстанції допустили неправильне застосування норм матеріального права до даних правовідносин, а саме, застосували ч. 1 ст. 14 Закону України "Про плату за землю" (2535-12) у редакції Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-IУ (2505-15) , тоді як закони не мають зворотної дії у часі.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону "Про плату за землю" (2535-12) від 03.07.1992 р. № 2535-XII (в редакції Закону України від 19.09.1996 р. № 378/96-ВР (378/96-ВР) , чинній на час виникнення обов'язку відповідача подати дані податковій інспекції стосовно суми земельного податку за 2002 рік), юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку в порядку, визначеному цим Законом за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України, щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інспекції.

За змістом п. 1.11 ст. 1 Закону № 2181 (2181-14) податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки та за формою, встановленими законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Таким чином, законодавець ототожнює поняття податкової декларації та розрахунку, застосовуючи єдине поняття "податкова декларація", під яким розуміє документ, що подається платником податків до контролюючого органу у відповідності із вимогами законодавства на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Відповідно до п.п. 5.1. ст. 5 Закону № 2181 (2181-14) (в редакції від 21.12.2000 р., чинній на час подання відповідачем розрахунку земельного податку) податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Пунктом 1.3 ст. 1 вказаного закону визначено, що податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене платником податків або встановлене судом (арбітражним судом), але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем зведений розрахунок суми земельного податку за 2002 рік був поданий до ДПI у Вишгородському районі 07.06.2002 року, згідно із яким загальна сума нарахованого земельного податку становить 10363 грн.

Проте, судами попередніх інстанцій не була встановлена дана обставина та не надано їй правової оцінки виходячи із вимог вищевказаного законодавства.

Натомість, суди визначили податкове зобов'язання в сумі 900,03 грн. на 2002 рік не перевіривши, чи подавалася до податкового органу нова податкова декларація на цю суму.

Суд апеляційної інстанції до даних правовідносин неправильно застосував п. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону України № 2181 (2181-14) , оскільки, у даному випадку, не відбувалося визначення відповідачу податкового зобов'язання з податку на землю самостійно податковим органом.

Позиція апеляційного господарського суду стосовно того, що позивач не наділений правом звертатися з позовом про стягнення з платника податків земельного податку є неправильною.

Відповідно до п.п. 2.1.4, п. 2.1, п.п. 2.3.1. п. 2.3. ст. 2 Закону № 2181 (2181-14) стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів контролюючими органами є податкові органи. Органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу (далі - органи стягнення), є виключно податкові органи, а також державні виконавці у межах їх компетенції.

Як вбачається з позовної заяви, позивач, обгрунтовуючи свої вимоги, послався на п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) від 21 грудня 2000 року № 2181-III (далі у тексті Закон № 2181), якою передбачено, що активи платника податків можуть бути примусово стягнуті в рахунок погашення його податкових зобов'язань виключно за рішенням суду (господарського суду).

Разом з тим, позивачем поставлені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача не активів платника податків, переданих у податкову заставу в рахунок погашення податкових зобов'язань, а конкретну суму заборгованості в розмірі 10550,56 грн.

Отже, залишилося не з'ясованим питання щодо конкретності позовних вимог у даній справі.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції у порушення вимог ст. ст. 106, 108 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) не вжили заходів щодо визначення позивачем чітких позовних вимог на підставі конретних норм закону.

За наявності таких недоліків ухвалені судові рішення не можуть залишатися в силі і підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких грунтуються вимоги та заперечення сторін, належно оцінити докази і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області задовольнити частково. Рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2005 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.01.2006 р. скасувати, а справу направити до Господарського суду Київської області на новий розгляд.