Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області на постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 7 листопада 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації, Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області про стягнення коштів, –

У вересні 2005 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації, Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області про стягнення недоплачених коштів, як потерпілій від наслідків Чорнобильської катастрофи за період з 01.02.2002 по 31.08.2005

Постановою Луганського районного суду Житомирської області від 7 листопада 2007 року позов задоволено. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Луганської райдержадміністрації на користь позивача 3030,00 за період з 01.09.2002 по 31.08.2005. Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в Луганському районі на користь позивача 15150 грн. передбачених ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"за період з 01.09.2002 по 31.08.2005.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким закрити провадження у справі в частині стягнення коштів з управління пенсійного фонду, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено що, ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи 3 категорії і з 09.03.1984 отримує пенсію за віком та проживає в с. Липники Луганського району Житомирської області і що відповідно до переліку населених пунктів Житомирської і Київської областей, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Рішення судів попередніх інстанцій, про задоволення позовних вимог, мотивовані тим, що статтями 37- 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи"передбачено, що особи, які проживають на території радіоактивного забруднення мають право на грошову допомогу у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, а також позивачка має право згідно вищенаведених норм на доплату непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.

Оскільки з розмір мінімальних заробітних плат, які діяли у період, з 01.07.2002 по 31.12.2002 –165 грн., з 01,01.2003 по 30.11.2003 –185 грн., з 01.12.2003 по 31.08.2004 –205 грн., з 01.09.2004 по 31.12.2004 –237 грн., з 01.04.2005 по 30.06.2005 –290 грн., з 01.07.2005 по 31.08.2005 –310 грн.

Розмір мінімальних пенсій за віком становив: 01.04.2002 –47,30 грн., з 01.07.2003 –50 грн., З 01.01.2004 року –92,45 грн., з 12.01.2005 року –332 грн. то до стягнення на користь позивача підлягає 3030 грн. з Управління праці та соціального захисту населення Лугинської район районної державної адміністрації, невиплаченої грошової допомоги в зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства за період з 01.09.2002 по 31.08.2005.

Згідно ч. 1 ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, проводиться доплата. У зоні гарантованого добровільного відселення –дві мінімальні заробітні плати. Пенсії непрацюючим громадянам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Доплати до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення згідно п.24 Постанови Кабінету Міністрів України № 987 від 20.06.2000 (987-2000-п) , проводились органами, що виплачують пенсію, в Луганському районі –Управлінням Пенсійного фонду України в Луганському районі.

Таким чином з Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі на користь позивачки підлягає стягненню 15150,00 грн. доплати до пенсії за період з 01.09.2002 року по 31.08.2005 виходячи з розміру, з 01.09.2002 по 31.12.2002 –165грн., з 01.01.2003 по 30.11.2003 –185грн., з 01.12.2003 по 31.08.2004 –205 грн., з 01.09.2004 по 31.12.2004 –237 грн., з 01.01.2005 по 31.03.2005 –262 грн., з 01.04.2005 по 30.06.2005 –290 грн., з 01.07.2005 по 31.08.2005 –310 грн.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на доводи відповідача про те, що позивачем було пропущено річний строк звернення до суду.

Відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 100Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Оскільки судом першої інстанції не було визнано причину пропущення строку звернення де суду поважною, то у задоволенні позовних вимог за 2002-2004 роки необхідно відмовити.

За 2005 рік, позивач недоотримав з 01.01.2005 по 31.03.2005 –262 грн. (x2x3) = 1572 грн. з 01.04.2005 по 30.06.2005 –290 (х 2 х 3)= 1740 грн., з 01.07.2005 по 31.08.2005 –310 (х 2х 2) = 1240 грн.; тобто до виплати підлягає 4552 грн.

Однак, стягнувши спірну суму з Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області, суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України не дослідили і не дали правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб’єктність відповідача, його права та обов’язки у сфері публічних відносин, чи є він належними відповідачем по всіх заявлених вимогах.

Відповідно до ст. 63 Закону № 796-ХП фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Відповідно до ст.1 Положення про Державне казначейство України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232 (1232-2005-п) , державне казначейство є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України і йому підпорядковане.

Статтею 4 п.7 цього Положення передбачено, що Казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетом Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством і перераховує розподілені кошти за належністю.

Ухвалюючи рішення про стягнення з Управління Пенсійного фонду на користь позивача певних сум, суди не з’ясували, чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунки відповідача для виплати їх особам зі статусом "дитина війни", з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти, чи має право відповідач проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів, тощо. Суди не дослідили і не проаналізували Закони України про Державний бюджет на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків, що направляються органам Пенсійного фонду України для реалізації цих виплат.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій, також, підлягають зміні з скасуванням у частині стягнення з відповідача недоотриманих сум.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 220, 222, 225, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області задовольнити частково.

Постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 7 листопада 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2008 року змінити в частині стягнення з Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області 15150 грн. недоотриманих сум за період з 01.09.2002 по 31.08.2005.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області здійснити перерахунок на користь позивача, недоотриманих сум передбачених ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи"у сумі 4552 грн. за 2005 рік.

В решті рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.