Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пірс"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.10.2006 року

у справі №22/129а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пірс"

до Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області,

за участю третьої особи –Закритого акціонерного товариства "ВО Техсировина",

про скасування податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пірс"звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області про скасування податкових повідомлень-рішень від 30.06.2005 року №0004211540/0, яким встановлено завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2005 року на 327209,00 грн., від 30.09.2005 року №0002102342/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 2387,00 грн., з яких 1705,00 грн. –основний платіж та 682,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції, та від 30.09.2005 року №0002112342/0, яким товариству зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2005 року на 326201,00 грн.

Постановою Господарського суду Донецької області від 26.06.2006 року (суддя Волошинова Л.В.) позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення від 30.09.2005 року №0002102342/0 та №0002112342/0. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.10.2006 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Величко Н.Л., судді –Агапов О.Л., Алєєва І.В.) рішення суду першої інстанцій в частині задоволення позовних вимог ТОВ "Пірс"про скасування податкових повідомлень-рішень від 30.09.2005 року №0002102342/0 та №0002112342/0 скасовано з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у позові. У решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Відмова у задоволенні позову судами попередніх інстанцій мотивована посиланнями на п. пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", застосувавши які суд дійшов висновку про правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень, зважаючи на той факт, що позивач придбав товарно-матеріальні цінності без наміру використовувати їх у власній господарській діяльності, а тому не мав права на формування податкового кредиту за наслідками такого придбання.

Вважаючи, що постанова Донецького апеляційного господарського суду від 02.10.2006 року була прийнята з порушенням норм матеріального права, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пірс"звернулося до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі постанову Господарського суду Донецької області від 26.06.2006 року. Скаржник вказує на неправильне застосування пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 та пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок, викладений у акті від 19.09.2005 року №335/23-2/23343273 про результати позапланової документальної перевірки позивача з питання правильності визначення суми податку на додану вартість, заявленої до відшкодування по декларації за травень 2005 року, відповідно до якого встановлено порушення підприємством п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого відбулося неправильне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Обставини виявленого порушення пов’язані з укладенням між позивачем та ЗАТ "ВО Техсировина"28.03.2005 року договору купівлі-продажу №02/03 сільськогосподарського інвентарю за переліком, визначеним у специфікації до цього договору, на загальну суму 1020636,00 грн. (у тому числі ПДВ –170106,00 грн.).

Крім того, 18.04.2005 року між позивачем та ЗАТ "ВО Техсировина"також було укладено договір купівлі-продажу №05/04, за умовами якого ЗАТ "ВО Техсировина"зобов’язалося передати у власність позивачу автомобілі, трактори, офісні меблі та фотообладнання за переліком, визначеним у специфікації до цього договору, на загальну суму 1044000,00 грн. (у тому числі ПДВ –174000,00 грн.).

В подальшому, придбані товариством товарно-матеріальні цінності були передані на відповідальне зберігання ЗАТ "ВО Техсировина"згідно договору зберігання від 18.04.2005 року №10/04. При цьому, за умовами додаткової угоди від 01.07.2005 року позивач передав їх ЗАТ "ВО Техсировина"у строкове володіння та користування.

Враховуючи фактичні обставини нарахування податкових зобов’язань, встановлені судами попередніх інстанцій, предметом доказування у даній справі є обставини, які б свідчили про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість за наслідками придбання у ЗАТ "ВО Техсировина"товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Зміст наведених норм Закону передбачає, що однією з умов віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту як при придбанні товарів, так і придбанні основних фондів є їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо передачі придбаних товарно-матеріальних цінностей у користування Закритому акціонерному товариству "ВО Техсировина"дозволяють погодитися з висновком суду про невідповідність такої діяльності позивача визначенню господарської діяльності, наведеному у п. 1.32 ст. 1 згаданого Закону.

Відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Зважаючи на той факт, що придбані матеріальні активи не використовувались ТОВ "Пірс" у його господарській діяльності, суми податку на додану вартість за наслідками такого придбання були включені позивачем до складу податкового кредиту всупереч вимогам Закону, з огляду на що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідають правильному застосуванню норм матеріального права.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пірс"залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.10.2006 року у справі №22/129а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.