Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

на постанову Господарського суду Запорізької області від 17.11.2008 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2009 року

у справі №13/640/08-АП

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ігросервіс-Восток"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ігросервіс-Восток"звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя про скасування рішення від 26.09.2008 року №0002752304 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 5440,00 грн.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 17.11.2008 року (суддя Серкіз В.Г.), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2009 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Мірошниченко М.В., судді – Проценко О.А., Туркіна Л.П.), позов задоволено.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано тим, що гральні автомати, які використовувались позивачем, не були оснащені фіскальними функціями через відсутність технічних рішень для їх фіскалізації.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судами норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі відповідач вказує, що до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій включено комп’ютерно-касову систему "Фіскал", яка призначена для фіскалізації гральних автоматів, а тому позивач мав змогу використовувати гральні автомати, які були б оснащені фіскальною пам’яттю, з метою дотримання вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) .

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій став висновок, викладений у акті перевірки від 07.09.2008 року №000036/0302/08/32/23/34373962, про порушення позивачем п. 1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"(далі - Закон), що полягало у використанні 16 гральних автоматів, які знаходились у робочому стані, але не були переведені у фіскальний режим роботи.

Відповідно до ст. 3 Закону суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій.

Згідно зі ст. 12 Закону на території України дозволяється реалізовувати та застосовувати лише ті реєстратори розрахункових операцій вітчизняного та іноземного виробництва, які включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій та конструкція і програмне забезпечення яких відповідає конструкторсько-технологічній та програмній документації виробника.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року №121 (121-2001-п) "Про переведення суб’єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій"на Міністерство промислової політики було покладено обов’язок забезпечити організацію розроблення автоматів з продажу товарів (послуг), які відповідатимуть необхідним вимогам, а також запам’ятовуючих пристроїв (фіскальної пам’яті) для оснащення автоматів, що вже діють.

Пунктом 1 частини 2 додатка до згаданої постанови встановлено, що до 31 грудня 2006 року всі гральні автомати повинні бути переведені в режим застосування РРО.

Опрацювання зазначеного технічного рішення було завершено прийняттям наказу Державної податкової адміністрації України від 1 липня 2008 року №430 "Про затвердження Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій у новій редакції (v0430225-08) "(наказ втратив чинність згідно з наказом Державної податкової адміністрації України від 10 вересня 2008 року №581 (v0581225-08) ), яким до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій було включено комп’ютерно-касову систему "Фіскал", яка призначена для фіскалізації гральних автоматів.

Отже, до вказаної дати у Державному реєстрі реєстраторів розрахункових операцій України не було РРО, який би забезпечував технічну можливість виконувати фіскальні функції гральним автоматом, а тому у суб’єктів господарювання була відсутня об’єктивна можливість дотримання приписів Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) щодо використання гральних автоматів, оснащених фіскальною функцією.

Разом з тим, згадана комп’ютерно-касова система не є сумісною з усіма гральними автоматами, у тому числі з введеними в експлуатацію раніше.

Зазначений факт виключає висновок про вчинення правопорушення суб’єктом господарювання, чиї гральні автомати не є сумісними з комп’ютерно-касовою системою "Фіскал"з технічних причин.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеному припису норми процесуального права, відповідач при розгляді судом спору не довів технічної можливості використання комп’ютерно-касової системи "Фіскал"з тими гральними автоматами, які використовувалися позивачем та були введені ним в експлуатацію до включення зазначеної системи до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, а відтак застосування до позивача штрафних санкцій не можна визнати обгрунтованим.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення –залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Запорізької області від 17.11.2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2009 року у справі №13/640/08-АП залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.