Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області

на постанову Господарського суду Донецької області від 25.05.2006 року

та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2006 року

у справі №25/197а

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Новотроїцьке рудоуправління"

до Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області

про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення,

Відкрите акціонерне товариство "Новотроїцьке рудоуправління"звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 25.05.2005 року №0000412342/0 в частині визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 455528,00 грн., з яких 338336,00 грн. –основний платіж та 117192,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду Донецької області від 25.05.2006 року (суддя Бойко І.А.), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2006 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Алєєва І.В., судді –Агапов О.Л., Геза Т.Д.), позов задоволено частково: оскаржуване податкове повідомлення-рішення визнано недійсним в частині визначення товариству суми податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 337289,23 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 116811,50 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Часткове задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано посиланнями на п. 1.32 ст. 1, пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", застосувавши які суди дійшли висновку щодо правомірного включення позивачем до складу валових витрат витрат, пов’язаних з придбанням штучних ялинок, а також про дотримання товариством приписів названого Закону при визначенні групи основних фондів, до якої має бути віднесений тракторний причіп.

Вважаючи, що постанова Господарського суду Донецької області від 25.05.2006 року та ухвала Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2006 року були прийняті з порушенням вищезгаданих норм матеріального права, Державна податкова інспекція у Волноваському районі Донецької області звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення щодо донарахування податку на прибуток підприємств у сумі 2256,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 3129,00 грн., ухваливши в цій частині нове рішення про відмову у позові. Скаржник вважає, що витрати на придбання штучних ялинок у зв’язку зі святкуванням Нового Року не підлягають віднесенню до складу валових, що узгоджується з вимогами пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", за змістом якого до складу валових витрат не включаються витрати на потреби, пов’язані з організацією та проведенням свят. Крім того, з посиланням на ст. 34 Закону України "Про дорожній рух"вказує, що трактор не є автомобільним транспортним засобом, а тому причіп до нього не може бути віднесено до 2 групи основних фондів згідно з пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок, викладений у акті перевірки від 20.05.2005 року №258/23-1/00191810, про порушення підприємством вимог пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"внаслідок включення до складу валових витрат витрат по придбанню штучних ялинок, оскільки такі витрати, за висновком контролюючого органу, не пов’язані з веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Крім того, здійсненою перевіркою було встановлено, що в порушення пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 названого Закону платником податку невірно розподілено основні фонди по групах, адже тракторний причіп має бути віднесено до 3 групи основних фондів, а не до 2 групи.

Суди попередніх інстанцій обгрунтовано не погодилися з таким висновком відповідача, зважаючи на наступне.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"валові витрати виробництва та обігу (далі –валові витрати) –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідач для вирішення питання про правомірність включення позивачем до складу валових витрат витрат на придбання штучних ялинок наполягає на необхідності застосування положень пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 названого Закону, за змістом яких не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб.

Разом з тим, пов’язуючи обставини придбання штучних ялинок з новорічними святами, відповідач не врахував, що основною метою їх придбання було естетичне поліпшення побутових умов будинку приїжджих, платні послуги по проживанню в якому надаються позивачем, та які є одним із видів статутної діяльності товариства. При цьому, після закінчення новорічних свят ялинки не втратили своїх естетичних якостей, що передбачає можливість їх подальшого використання для відповідних потреб.

Відтак, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодилися з висновком відповідача, що ялинки були придбані лише з метою організації свята, з огляду на що суди правильно визначилися з висновком про дотримання позивачем правил формування валових витрат та правильно визнали незаконним нарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток у цій частині.

Що ж стосується питання розподілення основних фондів по групах, то колегією суддів Вищого адміністративного суду України також не встановлено неправильного застосування судами попередній інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору.

Так, відповідно до пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4.

Вирішуючи питання про те, чи підлягає віднесенню до 2 групи основних фондів тракторний причіп, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відповідність дій платника податку вимогам Закону, оскільки за визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільним транспортним засобом є дорожній транспортний засіб, за допомогою якого здійснюється перевезення пасажирів і вантажів автомобільними дорогами чи виконання спеціальних робочих функцій, а причіп –це транспортний засіб, призначений для руху в з'єднанні з автомобільним транспортним засобом.

Зміст наведених визначень не дозволяє погодитися з твердженнями відповідача, що трактор не є автомобільним транспортним засобом, з огляду на що суди попередніх інстанцій дійшли правильного про незаконність визначення позивачу сум податкових зобов’язань з податку на прибуток за порушення пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Донецької області від 25.05.2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2006 року у справі №25/197а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.