К-14307/07 Про визнання нечинними актів індивідуальної дії - 03.12.2009 Прийняття

Постановою господарського суду Херсонської області від 16.02.2007 позов задоволено у повному обсязі з тих мотивів, що несплата ПДВ продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не може бути підставою для позбавлення покупця права на отримання податкової вигоди.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 30.05.2007 назване рішення скасовано, у позові відмовлено. У прийнятті цього судового акта суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутність надмірної сплати ПДВ до бюджету виключає правомірність віднесення такої суми ПДВ до податкового кредиту покупцем товару та обґрунтованість заявленого ним бюджетного відшкодування.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ТОВ "Альфа-експорт"просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову господарського суду Херсонської області. Скаргу мотивовано тим, що наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які підтверджують факт сплати ТОВ "Альфа-експорт"ПДВ у складі ціни товару, є достатньою підставою для включення відповідних сум податку до податкового кредиту та одержання бюджетного відшкодування. За твердженням позивача, покладення на нього відповідальності за недотримання податкової дисципліни його постачальниками по ланцюгу у вигляді позбавлення права на отримання податкової вигоди не відповідає вимогам чинного законодавства України.

У запереченнях на касаційну скаргу ДПІ зазначає про правильність та обґрунтованість правової позиції, на якій ґрунтується оскаржувана постанова апеляційного суду, та просить залишити цей судовий акт без змін, а скаргу –без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що:

- в ході проведеної ДПІ невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Альфа-експорт"з питань обґрунтованості бюджетного відшкодування ПДВ за квітень, липень, серпень, вересень, жовтень, грудень 2005 року, оформленої актом від 11.08.2006 № 2622/234/30667059, було виявлено факт завищення позивачем суми бюджетного відшкодування на 446 грн. та заниження податкових зобов’язань з ПДВ на 112 037 грн., у зв’язку з чим податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.08.2006 № 0007052301/0, згідно з яким ТОВ "Альфа-експорт"було зменшено суду бюджетного відшкодування з ПДВ на 446 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 223 грн., та податкове повідомлення-рішення від 21.08.2006 № 0007042301/0, за яким позивачеві визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 168 055,50 грн. (у тому числі 112 037 грн. за основним платежем та 56 018,50 грн. штрафних санкцій);

- в основу цих рішень податковим органом було покладено висновки про ненадходження ПДВ до бюджету з відповідних господарських операцій, позаяк під час проведення зустрічних перевірок постачальників позивача по ланцюгу до виробника було з’ясовано, що:

сільськогосподарську продукцію ТОВ "Альфа-експорт"придбало у суб’єктів підприємницької діяльності –фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які не є виробниками цього товару;

постачальник названих підприємців по другому ланцюгу –товариство з обмеженою відповідальністю "Альтаірпромгруп"- не подає звітності з серпня 2003 року;

код ЄДРПОУ у податковій накладній, складеній постачальником ФГ "Вереск", належить іншій юридичній особі – товариству з обмеженою відповідальністю "Страховий дім "Еліта";

виробники поставленої продукції закрите акціонерне товариство ВДО "Асоціація "Південна", сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Лисянкаагро"та приватна агропромислова фірма "Схід"у відповідь на запити ДПІ повідомили про відсутність як договірних правовідносин, так і взаєморозрахунків з названими приватними підприємцями.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо обґрунтованості заявленої позивачем податкової вигоди по деклараціям з ПДВ за квітень, липень, серпень, вересень, жовтень, грудень 2005 року.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" заборонено включення до складу податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судами встановлено, що ДПІ зменшила суму бюджетного відшкодування з ПДВ та нарахувала податкове зобов’язання з цього податку у зв’язку з тим, що фактично відповідні суми податку не надійшли до бюджету.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до пунктів 10.1, 10.2 статті 10 цього ж Закону особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є, зокрема, платники податку, визначені у статті 2 цього Закону. Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

З урахуванням наведених норм Закону, як вірно зазначено судом першої інстанції, сама по собі несплата цього податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Однак факт порушення контрагентами-постачальниками позивача своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди –відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов’язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Крім того, у разі безтоварності здійснених операцій визначення податкового кредиту було би безпідставним і ПДВ не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Проте, задовольняючи позов у справі, суд першої інстанції виходив лише з наявності у позивача податкових накладних постачальників. При цьому судом не було встановлено, за якими саме господарськими операціями було сформовано спірний податковий кредит, та не надано будь-якої правової оцінки таким операціям: не визначено характер відповідних угод, не з’ясовано їх правомірність, реальність, не перевірено факт виконання цих угод їх учасниками. Водночас наявні у матеріалах докази (зокрема, акт перевірки, в якому зафіксовано факт відсутності будь-яких договірних правовідносин щодо постачання товару між безпосередніми постачальниками позивача та виробниками цього товару) можуть свідчити про фіктивність таких операцій купівлі-продажу. Зазначення невірного коду ЄДРПОУ у податковій накладній, виданій ФГ "Вереск", також не було проаналізовано судом.

Таку неповноту досліджень усіх обставин, що входять до предмету доказування зі справи, не було усунуто і судом апеляційної інстанції, яким в основу рішення про відмову у позові було покладено невірний висновок про обов’язковість надмірної сплати ПДВ до бюджету як необхідної умови виникнення у покупця права на бюджетне відшкодування.

Таким чином, неповне з’ясування фактичних даних зі спору позбавило Вищий адміністративний суд України можливості зробити висновок про правильність або незаконність оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з частиною другою статті 227 названого Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

До того ж, варто зазначити, що позовні вимоги про визнання нечинними оспорюваних податкових повідомлень-рішень не відповідають вимогам Закону.

Адже встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними. Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним –індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб’єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта –визнання його нечинним.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-експорт" задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Херсонської області від 16.02.2007 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 30.05.2007 у справі № 15/19-АП-07 скасувати.

Справу № 15/19-АП-07 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.