Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого   Співака В.I.

суддів   Білуги С.В.

Карася О.В.

Заїки М.М.

Загороднього А.Ф.

при секретарі  Парненко В.С.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.04.2005р. та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 21.07.2005р. по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення Національної служби посередництва і примирення у Волинській області про визнання незаконними наказів НОМЕР_1 від 17.12.2004р. і НОМЕР_2 від 21.12.2004р. та стягнення компенсації за моральну шкоду, -

встановила:

У березні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом до відділення Національної служби посередництва і примирення у Волинській області про визнання незаконними наказів НОМЕР_1 від 17.12.2004р. і НОМЕР_2 від 21.12.2004р. та стягнення компенсації за моральну шкоду.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.04.2005р. в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 21.07.2005р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.04.2005р. залишено без змін.

ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.04.2005р. та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 21.07.2005р. скасувати, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального права.

Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанції наказом НОМЕР_3 від 20.02.2004р. був затверджений графік виїзду працівників відділення Національної служби примирення і посередництва у Волинській області на 2004р., згідно якого позивач в грудні місяці 2004р. повинен був їхати в Любомльський район Волинської області у відрядження. На виконання цього наказу 17.12.2004р. начальником відділення було видано наказ НОМЕР_1 про службове відрядження в м. Любомль позивача терміном на два дні. Того ж дня було виписано відрядне посвідчення на два дні з 21.12.2004р. Оскільки позивач 21.12.2004р. не виїхав у відрядження до м. Любомль, начальником відділення було видано наказ НОМЕР_2 від 21.12.2004р., яким було внесено зміни до наказу НОМЕР_1 від 17.12.2004р., а саме замість позивача у відрядження до м. Любомль було направлено іншого працівника, а пунктом 2 наказу НОМЕР_2 було звернуто увагу позивача на недопустимість порушень ст. 10 Закону України "Про державну службу" (3723-12) . Позивач стверджував, що з  наказом НОМЕР_1 від 17.12.2004р. він не був ознайомлений та йому не були виплачені добові на час перебування у відрядженні і вартість проїзду, а тому про відрядження він не міг знати.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо безпідставності вимог позивач, оскільки підстави на які посилається позивач спростовується наступним.  Наказ НОМЕР_3 від 20.02.2004р. про затвердження графіку  виїзду працівників відділення Національної служби примирення і посередництва у Волинській області на 2004р. був належним чином доведений до відома позивачу. Крім того після видання оскаржуваного наказу НОМЕР_1 від 17.12.2004р. позивачем того ж дня  була подана службова записка з проханням надати дозвіл на відрядження.

Відповідно до п.п 4.2 п. 4 Положення про службові відрядження в межах України працівників Національної служби примирення і посередництва встановлено, що на службові відрядження в межах відповідного регіону працівникам відділення Національної служби примирення і посередництва грошовий аванс не виплачується.

Суд касаційної інстанції  перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановленні в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанції правильно дана правова оцінка обставин по справі, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення судів необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 212, 220, 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.04.2005р. та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 21.07.2005р. по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення Національної служби посередництва і примирення у Волинській області про визнання незаконними наказів НОМЕР_1 від 17.12.2004р. і НОМЕР_2 від 21.12.2004р. та стягнення компенсації за моральну шкоду - залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.