Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.,

при секретарі судового засідання Міненко О.М.,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Кіровоградській області н

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.06.2007 року

та постанову Господарського суду Кіровоградської області від 01.03.2007 року

по справі №15/1

за позовом Державної податкової адміністрації у Кіровоградській області

до 1) Приватного підприємства "Омега-Центр",

2) Відкритого акціонерного товариства "Помічнянський елеватор"

про визнання угоди недійсною, -

В листопаді 2006 року Державна податкова адміністрація у Кіровоградській області звернулась до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Приватного підприємства "Омега-Центр" та Відкритого акціонерного товариства "Помічнянський елеватор" про визнання недійсною угоди від 01.09.2004 року №103-3/КП/2004 недійсною на підставі ст. 207 ГК України та застосування наслідків ст. 208 ГК України.

Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 01.03.2007 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.06.2007 року, у задоволенні позову було відмовлено за необґрунтованістю вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між відповідачами 01.09.2004 року був укладений договір купівлі-продажу №103-3/КП/2004, згідно якого ПП "Омега-Центр" (продавець) продавало, а ВАТ "Помічнянський елеватор" (покупець) купувало та оплачувало 128,655 тон ячменю фуражного. Згідно акту прийому-передачі зерна та накладних, сторонами виконано умови договору.

Податкова інспекція, вважаючи, що даний договір був укладений з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, на основі рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13.06.2006р., яким були визнані недійсними установчі документи ПП "Омега-Центр" та свідоцтво платника податку на додану вартість з моменту перереєстрації даного підприємства на громадянина ОСОБА_1, тобто з 25.12.2003р., звернулась до суду з позовом про визнання такого договору недійсним на підставі ст. 207 ГК України та застосування наслідків ст. 208 ГК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди вказували на відсутність порушення господарської правосуб'єктності зі сторони відповідачів і, як наслідок, відсутність достатніх доказів умислу на укладання спірного договору відповідачами з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави, а не з будь-якою іншою.

Позивачем, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, не доведено в чому саме полягали мета і умисел відповідачів при укладенні спірного договору завідомо суперечливі інтересам держави і суспільства, оскільки укладений між відповідачами договір виконаний про що свідчать належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про недоведення позивачем укладення між відповідачами договору з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є вірним.

Разом з тим судами не враховано, що вимоги про визнання недійсними угод, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства відповідно до ч. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, не можуть бути предметом позову.

На обґрунтування позову ДПА у Кіровоградській області послалась на статті 207, 208 ГК України.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК України. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, –протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 157 КАС України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 157, 210 –232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

1. Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Кіровоградській області задовольнити частково.

2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.06.2007 року та постанову Господарського суду Кіровоградської області від 01.03.2007 року по справі №15/1 в частині відмови в задоволенні вимог про визнання договору недійсним скасувати із закриттям провадження у справі, в іншій частині залишити без змін.

3. Справу повернути до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 –237, ч. 1 ст. 238 КАС України.