2а-9851/10/2670 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, за якими визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток - 27.01.2011 Прийняття

29 червня 2010 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанку Росії" (далі по тексту –позивач, ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків (далі по тексту –відповідач, СДПІ), в якому просить: 1) визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 30 листопада 2009 року №0001134310/0, від 18 лютого 2010 року №0001134310/1, від 26 квітня 2010 року №0001134310/2 та від 23 червня 2010 року №0001134310/3; 2) покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-9851/10/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 24 вересня 2010 року.

В судовому засіданні 24 вересня 2010 року оголошено перерву до 22 жовтня 2010 року. 22 жовтня 2010 року, у зв’язку з необхідністю надання додаткових доказів, судом оголошено перерву до 17 листопада 2010 року. В судовому засіданні 17 листопада 2010 року оголошено перерву до 10 грудня 2010 року.

17 листопада 2010 року Національний банк подав клопотання про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача.

10 грудня 2010 року суд ухвалив залучити Національний банк України (далі по тексту – третя особа) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача; у зв’язку з необхідністю надання додаткових доказів оголошено перерву до 20 січня 2011 року.

В судовому засіданні 20 січня 2011 року оголошено перерву до 27 січня 2011 року.

Під час судового розгляду представник позивача та представник третьої особи позовні вимоги підтримали, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

Податковим повідомленням-рішенням СДПІ від 30 листопада 2009 року №0001134310/0 згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктами 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 10 713 855,71 грн. в тому числі основний платіж –5 019 332,30 грн., штрафні (фінансові) санкції – 5 694 523,41 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а СДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 18 лютого 2010 року №0001134310/1, від 26 квітня 2010 року №0001134310/2 та від 23 червня 2010 року №0001134310/3 аналогічного змісту.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акта від 17 листопада 2009 року №521/43-10/25959784 "Про результати виїзної планової документальної перевірки Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії", код за ЄДРПОУ –25959784, МФО 320627, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2009 року" (далі по тексту –Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено наступні порушення: перший епізод –підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 з урахуванням вимог підпунктів 12.2.1 та 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме завищення (з урахуванням заниження) валових витрат у вигляді сум збільшення страхового резерву, сформовану під нестандартну заборгованість за позабалансовими операціями на загальну суму 16 971 611,57 грн., в тому числі по періодах: 2006 рік –3 165 186,81 грн.; 2007 рік - 990 236,11 грн.; 2008 рік –18 096 505,91 грн.; півріччя 2009 року - 3 299 845,04 грн.; другий епізод –порушення підпункту 8.4.1 пункту 8.4 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме завищено суми амортизаційних відрахувань на суму податку на додану вартість по придбаним автомобілям на суму 122 965,46 грн., в тому числі по періодах: 2008 рік –29 059,33 грн.; півріччя 2009 року –93 906,13 грн.; третій епізод –підпункту 8.1.1 пункту 8.1, підпункту 8.2.2 пункту 8.2, підпункту 8.3.2 пункту 8.3, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме неправильне віднесення джерел безперебійного живлення, комутаторів, маршрутизаторів до 2 та 4 груп основних фондів замість 1 групи, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань на загальну суму 336 430,00 грн., в тому числі по періодах: 2006 рік –3 779,49 грн.; 2007 рік –29 510,76 грн.; 2008 рік –205 762,19 грн.; півріччя 2009 року –97 377,55 грн.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та мотивує позовні вимоги наступним: формування страхового резерву для відшкодування можливих втрат є обов’язком банку; у зв’язку з тим, що за всіма чинними договорами про відкриття клієнтам кредитних ліній, а також договорами про надання гарантій, відкриття акредитивів банк прийняв на себе ризик з надання кредитних кошів/виконання зобов’язань за акредитивами, гарантіями з моменту укладання таких договорів, позивач формував резерви в податковому обліку відповідно до методики Національного банку України; при здійснені амортизаційних відрахувань по податку на додану вартість за придбаними автомобілями виникає конфлікт інтересів, а тому рішення має прийматися на користь платника податків; джерела безперебійного живлення, комутатори та маршрутизатори не відносяться до 1 групи основних фондів.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, які стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на прибуток, виходячи з наступних підстав.

Стосовно порушення підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 з урахуванням вимог підпунктів 12.2.1 та 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суд звертає увагу на наступне.

Як зазначено в Акті перевірки, вибірковою перевіркою встановлено, що банком в податковому обліку відображались суми сформованих резервів за операціями, які відображаються на позабалансових рахунках №9020 (гарантії, що надані клієнтам), №9122 (непокриті акредитиви), №9129 (інші зобов’язання з кредитування, що надані клієнтам), визнаними нестандартними за методикою Національного банку України. Згідно наданих до перевірки документів за операціями з надання гарантій, зобов’язання з кредитування, вимог по сплаті до банку не надходило, фактичного перерахування банком коштів по зазначеним операціям не встановлено, тобто фактична заборгованість відсутня.

За перевірений період позивач у складі валових витрат відображав витрати на формування страхового резерву під кредитні операції з надання кредитних ліній, гарантій, відкриття акредитивів.

Відповідно до підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються: суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Особливості формування резервів банками та небанківськими фінансовими установами встановлені у пункті 12.2 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Так, підпунктом 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що будь-який банк зобов’язаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів та інших активних банківських операцій, які відносяться до господарської діяльності згідно з законодавством.

Згідно з підпунктом 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" створення страхового резерву здійснюється банками самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами іншими видами заборгованості визнаними нестандартними за методикою, встановленою Національним банком України, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Розмір страхового резерву, відповідно до підпункту 12.2.3 пункту 12.2 цієї статті, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати, зокрема, для комерційних банків - 20 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.

З аналізу наведених правових норм суд приходить до висновку, що правовою підставою створення банком страхового резерву є можливість втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів та інших активних банківських операцій, які відносяться до господарської діяльності згідно з законодавством.

За визначенням статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб; банківський кредит - будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до частини першої та другої статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: 1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати, зокрема, операції за грошовими вимогами, надання гарантій, порук за грошовими зобов’язаннями.

За визначенням Методичних вказівок з інспектування банків "Система оцінки ризиків", схваленої постановою Правління Національного банку України від 15 березня 2004 року №104, активні операції банку - операції банку, спрямовані на розміщення ресурсів банку.

Відповідно до четвертої статті 36 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банки зобов’язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.

Згідно з пунктом 1.1 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 06 липня 2000 року №279 (z0474-00) , резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Пункт 1.4 зазначеного Положення визначає, що до заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать, зокрема, гарантії, поручительства, підтверджені акредитиви, акцепти та авалі, що надані банкам (позабалансові рахунки 9000, 9001, 9002, 9003); гарантії та авалі, що надані клієнтам (крім банків) (позабалансові рахунки 9020, 9023); зобов’язання з кредитування, що надані банкам і клієнтам (позабалансові рахунки 9100, 9122, 9129).

Відповідно до пункту 1.5 Положення з метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна". Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора. Банки зобов’язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Таким чином, операції з надання кредитних ліній, гарантій, відкриття акредитивів є кредитними активними операціями банку, що становлять його господарську діяльність, та за якими існує можливість втрат по сумі основного боргу, для повного покриття ризиків неповернення якого банки й зобов’язані формувати страховий резерв.

Суд також звертає увагу, що підпункт 12.2.3 пункту 12.2 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює граничний розмір суми страхового резерву банку, однак, не передбачає обмеження щодо створення та віднесення до складу валових витрат резервів під окремі види кредитів операцій, зокрема, гарантій, кредитний ліній, акредитивів.

Порушень щодо розміру сформованого позивачем страхового резерву в Акті перевірки не встановлено.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 19 липня 2006 року у справі №К-14884/06, від 21 вересня 2006 року у справі №К-7193/06, від 21 листопада 2007 року у справі №К-7759/06, від 02 квітня 2008 року у справі №К-8014/06 та від 11 березня 2010 року у справі №К-39021/09.

Крім того, за даними таблиці №34 в Акті перевірки випливає, що фактично сума страхового резерву за результатами перевірки має бути більшою, ніж задекларовано позивачем за відповідні періоди.

Отже, на думку суду, позивач правомірно відносив до складу валових витрат суми коштів, внесені до страхових резервів за кредитними операціями з надання кредитних ліній, гарантій, відкриття акредитивів, за якими ніс ризик неповернення суми основного боргу.

Таким чином, висновок Акта перевірки про порушення ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 з урахуванням вимог підпунктів 12.2.1 та 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок завищення (з урахуванням заниження) валових витрат у вигляді сум збільшення страхового резерву, сформовану під нестандартну заборгованість за позабалансовими операціями на загальну суму 16 971 611,57 грн. є помилковими, а визначення суми податкового зобов’язання за даним епізодом порушення є протиправним.

В частині висновків Акту перевірки щодо порушення позивачем підпункту 8.4.1 пункту 8.4 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суд звертає увагу на наступне.

Як свідчать обставини справи, позивач придбавав за договорами купівлі-продажу автомобілі, які в бухгалтерському обліку введено в експлуатацію актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів та віднесено до ІІ групи основних фондів, і які амортизуються по нормі 10%.

Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

При цьому згідно з підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" автомобільний транспорт відноситься до групи 2 основних фондів, а витрати на його придбання підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 8.4.1 пункту 8.4 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв’язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Разом з тим, за правилами підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, а також податків, установлених пунктами 7.8, 10.2 і статтею 13 цього Закону; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб.

Для платників податку на прибуток підприємств, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу валових витрат виробництва (обігу) входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких належить до валових витрат такого платника податку.

У разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Відповідно до підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

З огляду на викладені правові норми, враховуючи, що позивач є платником податку на додану вартість, суд вбачає присутність конфлікту інтересів, а саме неоднозначність порядку відображення в податковому обліку суми податку на додану вартість, сплаченої при придбанні автомобіля: за підпунктом 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку на додану вартість включається до валових витрат; за правилами підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму податку на додану вартість, що не включена до складу податкового кредиту, у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об’єктом оподаткування таким податком; відповідно до підпунктом 8.4.1 пункту 8.4 статті 8 цього Закону –балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання без урахування сплаченого податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту 4.4.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи викладене, що висновки СДПІ про порушення позивачем вимог підпункту 8.4.1 пункту 8.4 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок завищення амортизаційних відрахувань визначених по податку на додану вартість за придбаними автомобілями є помилковим, а визначення суми податкового зобов’язання по даному епізоду порушення є протиправним.

В частині встановленого Актом перевірки порушення позивачем підпункту 8.1.1 пункту 8.1, підпункту 8.2.2 пункту 8.2, підпункту 8.3.2 пункту 8.3, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суд звертає увагу на наступне.

За перевірений період позивачем джерела безперебійного живлення, комутатори та маршрутизатори відносилися до 2 та 4 групи основних фондів та здійснювалася їхня амортизація за нормами 10% та 15%.

Суд погоджується з доводами позивача про неправомірність висновків відповідача стосовно того, що витрати на джерела безперебійного живлення, комутатори та маршрутизатори в податковому обліку відображаються як створення основних фондів групи 1 (передавальні пристрої), виходячи з наступного.

Підпункт 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає, що під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Витрати на придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000 гривень, що призначені для використання у господарській діяльності платника податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному порядку та враховуються для цілей застосування пункту 5.9 статті 5 цього Закону.

Згідно з підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп’ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Відповідно до підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 2 відсотки; група 2 - 10 відсотків; група 3 - 6 відсотків; група 4 - 15 відсотків.

На підставі пояснень представників позивача, інструкцій по експлуатації, суд встановив, що джерела безперебійного живлення, комутатори та маршрутизатори, які використовуються в комп’ютерній мережі ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", є активними елементами цієї мережі, пристроями, можуть бути демонтовані у будь-який момент у разі потреби, вони не є елементами будівель, споруд, що використовуються у господарській діяльності банку.

Виходячи із загальних визначень понять та технічних характеристик, маршрутизатор –це інтелектуальний пристрій міжмережевої взаємодії, який на підставі інформації про топологію комп’ютерної мережі та визначених правил (керується спеціальним програмним забезпеченням) приймає рішення про надсилання пакетів мереженого рівня між різними сегментами мережі; маршрутизатор захищає мережеву локальну мережу від зовнішніх погроз, обмежує доступ користувачів локальної мережі до ресурсів Інтернету, роздає ІР –адреси, шифрує трафік тощо; комутатор –це пристрій для об’єднання у межах одного сегменту вузлів комп’ютерної мережі; він направляє дані, інформацію виключно конкретному отримувачу; при використанні комутатора продуктивність та захищеність значно зростають; джерела безперебійного живлення –це автоматичний пристрій, що дозволяє підключеному обладнанню деякий час працювати від акумуляторів джерела безперебійного живлення при зниженні електричного струму або при відхиленні його параметрів від допустимих норм, здатний змінювати параметри електроживлення для досягнення рекомендованих; застосовується для забезпечення безперебійної роботи комп’ютерів.

Тобто джерела безперебійного живлення, комутатори та маршрутизатори придбані позивачем з метою забезпечення нормального та якісного функціонування власної комп’ютерної мережі.

Відповідно до Національного стандарту №2 "Оцінка нерухомого майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1442 (1442-2004-п) , споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (дамби, тунелі, естакади, мости тощо); а передавальні пристрої - земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв’язку тощо).

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на Закон України "Про телекомунікації" (1280-15) в частині визначення поняття "телекомунікаційна мережа", оскільки цей Закон визначає повноваження держави щодо управління та регулювання зазначеної діяльності, а також права, обов’язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами, тобто не є Законом з питань оподаткування; крім того зазначені вище основні фонди, на переконання суду, не є частиною телекомунікаційної мережі в розумінні Закону України "Про телекомунікації" (1280-15) .

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що джерела безперебійного живлення, комутатори та маршрутизатори не відповідають ознакам основних фондів 1 групи, оскільки не є будівлями, спорудами, чи їх структурними компонентами чи передавальними пристроями, тому висновок відповідача про порушення ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" підпункту 8.1.1 пункту 8.1, підпункту 8.2.2 пункту 8.2, підпункту 8.3.2 пункту 8.3, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та завищення суми амортизаційних відрахувань є необґрунтованим, а визначення суми податкового зобов’язання за даним епізодом порушення є протиправним.

З огляду на викладене, податкові повідомлення-рішення СДПІ від 30 листопада 2009 року №0001134310/0, від 18 лютого 2010 року №0001134310/1, від 26 квітня 2010 року №0001134310/2 та від 23 червня 2010 року №0001134310/3 є протиправними, а тому мають бути визнані недійсними в повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, СПДІ не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

1. Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк Сбербанку Росії" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 30 листопада 2009 року №0001134310/0, від 18 лютого 2010 року №0001134310/1, від 26 квітня 2010 року №0001134310/2 та від 23 червня 2010 року №0001134310/3.