Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

за участю представників позивача Коваля М.С., Косенка І.В., відповідача 1, 2 Бондарева С.В.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області на постанову Господарського суду Закарпатської області від 07.09.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 05.03.2007 по справі № 2/158-(7-НР)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Контактна група"

до 1. Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області

до 2. Державної податкової адміністрації у Закарпатській області

про визнання недійсними (скасування) податкових повідомлень-рішень та рішення про результати розгляду скарги,

Товариством з обмеженою відповідальністю "Контактна група" (далі –Товариство, позивач) заявлено позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області (далі –ДПІ, відповідач) від 11.02.2003 № 0007722341/0/282/23-1/20455122/1969, від 12.03.2003 № 0007722341/1/416/23-1/20455122/3481, якими позивачу визначено податкові зобов’язання, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, з податку на прибуток у розмірі 92 700,00 грн., та рішення Державної податкової адміністрації у Закарпатській області від 29.04.2003 № 4607/10/25-055 про результати розгляду скарги.

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 07.09.2006 позовні вимоги задоволено повністю. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем 1 неправильно визначено об'єкт оподаткування, оскільки позивач не здійснював операцій з торгівлі цінними паперами, а отримані кошти від громадянина Кузьміна М.В. в якості внеску до статутного фонду Товариства були повернуті у зв’язку з відмовою від попереднього наміру на участь у Товаристві. Також суд зазначив, що відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Львівський апеляційний господарський суд висновки суду першої інстанції підтримав повністю та ухвалою від 05.03.2007 судове рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, відповідач 1 подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права, та відмовити в позові повністю.

На обґрунтування касаційної скарги орган податкової служби зазначає, що отримані позивачем від НГВУ "Охтирканафтогаз" ВАТ "Укрнафта" прості векселі з посиланням на договір поручительства, були в подальшому продані ним ДП "Укрнафтосервіскомплект" на підставі договору купівлі –продажу, отже, кошти, одержані від реалізації векселів, що надійшли на рахунок позивача, підлягають оподаткуванню у визначеному п. 7.6 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" порядку як отримані в результаті здійснення операцій з торгівлі цінними паперами. Також скаржник зазначає, що судами порушено положення п. п. 4.1, 4.2 ст.4 Закону про прибуток, оскільки суми коштів, що надійшли від громадянина Кузьміна М.В. в якості внеску до статутного фонду Товариства не підпадають під ознаки прямої інвестиції з тих підстав, що в обмін вказана особа не набула корпоративних прав у встановленому законодавством порядку, не було внесено змін до установчого договору та статуту щодо зміни складу учасників товариства, розміру їх часток та статутного фонду (пп. 1.28.2 ст. 1 Закону), таким чином, кошти, одержані від фізичної особи також підлягають оподаткуванню.

У поданих запереченнях на скаргу позивач підтримує судові рішення першої та апеляційної інстанцій, а касаційну скаргу вважає необґрунтованою.

Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, наведені у скарзі доводи та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при проведенні планової комплексної перевірки Товариства за період жовтень 1999 року –вересень 2002 року, за результатами якої було складено Акт від 07.02.2003, органом податкової служби було виявлено допущене позивачем порушення п. 4.1 ст. 4, пп. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, яке полягало у порушенні формування доходної частини об’єкту оподаткування податком на прибуток результатів господарської діяльності Товариства.

На підставі Акту перевірки податковим органом було ухвалено оскаржуване податкове повідомлення –рішення від 11.02.2003 № 0007722341/0/282/23-1/20455122/1969, яке за результатами адміністративного оскарження відповідачем залишено без змін та, з метою доведення строків сплати податкового зобов’язання, ухвалено нове аналогічне за змістом оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 12.03.2003 № 0007722341/1/416/23-1/20455122/3481.

Як установлено судами попередніх інстанцій Товариство проводило операції з використанням векселів.

Так, у грудні 2000 року Товариство на користь Долинської експортно-імпортної бази здійснило емісію простого векселя № 683125160038 номіналом 200 000,00 грн., який згодом (01.10.2001) було викуплено позивачем у ТОВ "Салон-Тис" шляхом поставки товару на суму 84 800,00 грн. та видачі векселя № 7033650300245 номіналом 115 200,00 грн. останньому.

У січні 2001 року на виконання договору поруки від 19.12.2000 № 2411, укладеного між позивачем (кредитор), Долинською експортно-імпортною базою (боржник) та НГВУ "Охтирканафтогаз" ВАТ "Укрнафта" (поручитель), позивач отримав від поручителя (векселедавця) прості векселі № № 783373310191, 783373310621 номіналом 100 000,00 грн. кожний, які згідно договорів купівлі –продажу від 26.01.2001 та від 20.02.2001 було продано позивачем ДП "Укрнафтосервіскомплект" по номінальній ціні.

У відповідності з положенням п. 7.6 ст. 7 Закону № 334/94-ВР у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено визначення фінансового результату та його оподаткування від торгівлі цінними паперами для платників податків, котрі не мають статусу торговців цінними паперами, окремо щодо кожного цінного папера. При цьому із системного аналізу положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" (334/94-ВР) та Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" (1201-12) вбачається, що витрати на придбання векселя –це вартість відвантаженого підприємству товару, а доходи – сума коштів, отримана від підприємства. Виходячи з того, що у відносинах між позивачем та його контрагентами по договору поруки від 19.12.2000 № 2411 відсутній факт поставки товарів, а векселі № № 783373310191, 783373310621 були передані Товариству на виконання умов договору поруки, суд касаційної інстанції вважає, що суди вірно зазначили про помилковість висновків державної податкової інспекції щодо здійснення позивачем операцій з торгівлі цінними паперами та необхідності оподаткування одержаних від реалізації векселів коштів відповідно до п. 7.6 ст. 7 Закону № 334/94-ВР.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що Товариством за загальним правилом ведення податкового обліку (п. 11.1 ст. 11 № 334/94-ВР) у звітному податковому періоді було відображено валові витрати (господарські операції позивача з ТОВ "Салон-Тис") у розмірі 200 000,00 грн. та валовий дохід (господарські операції позивача з ДП "Укрнафтосервіскомплект") у розмірі 200 000,00 грн., внаслідок чого прибуток, який підлягає оподаткуванню, дорівнює нулю.

Судами правильно застосовано закон і при вирішенні справи в частині посилання відповідача в обгрунування прийнятих податкових повідомлень –рішень щодо включення до складу валових доходів Товариства коштів отриманих від громадянина Кузьміна М.В. в якості внеску до статутного фонду Товариства у розмірі 18 000,00 грн., які було повернуто громадянину у зв’язку з відмовою останнього від попереднього наміру.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законним і обґрунтованим, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської залишити без задоволення .

Постанову Господарського суду Закарпатської області від 07.09.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 05.03.2007 по справі № 2/158-(7-НР) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.