К-19396/07-С Про стягнення суми допомоги на оздоровлення - 01.12.2009 Прийняття

провівши розгляд справи у порядку письмового провадження за позовом ОСОБА_1 до Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про стягнення допомоги на оздоровлення за касаційною скаргою Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2007 року,

У травні 2007 року позивач звернувся в суд із позовом до Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про стягнення допомоги на оздоровлення за 2004 –2006 роки, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на день фактичної виплати. Свої вимоги мотивує тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, визнаний інвалідом 2 групи, знаходиться на обліку у відповідача. Згідно ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи має право на отримання щорічної суми на оздоровлення, але відповідач не в повному обсязі виплачує суми на оздоровлення –замість передбачених законом 5 мінімальних заробітних плат, при цьому розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати становив: в 2004 році –26.70 грн., в 2005 році –26.70 грн., в 2006 році –120 грн. Порушуючи норми закону відповідачем не нарахована і не сплачена щорічна допомога у визначеному розмірі, внаслідок цього склалася заборгованість в сумі 4211,60 гривен.

Постановою Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 25 червня 2007 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2007 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково, постанову суду першої інстанції скасовано в частині вирішення вимог про стягнення сум на оздоровлення за 2004,2005 роки. Позовні вимоги про стягнення недоотриманих сум допомоги на оздоровлення за 2004,2005 роки задоволено. Визнано неправомірними дії посадових осіб. Стягнуто з відповідача за рахунок Державного бюджету на користь позивача недоотримані суми на оздоровлення за 2004-2005 роки у розмірі 2488 грн. 30 коп. В решті постанова суду першої інстанції залишена без змін.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволенні позову, в іншій частині залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Постанова суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, Справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, визнаний інвалідом 2 групи, знаходиться на обліку у відповідача. Згідно ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи має право на отримання щорічної суми на оздоровлення, але відповідач не в повному обсязі виплачує суми на оздоровлення –замість передбачених законом 5 мінімальних заробітних плат, при цьому розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати становив: в 2004 році –26.70 грн., в 2005 році –26.70 грн., в 2006 році –120 грн. Порушуючи норми закону відповідачем не нарахована і не сплачена щорічна допомога у визначеному розмірі, внаслідок цього склалася заборгованість в сумі 4211,60 гривен.

Ухвалюючи рішення, суд вірно зазначив про те, що розмір виплат, передбачений Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) визначається не постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) і постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 562 (562-2005-п) "Про щорічну допомогу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до положень якої позивачу має виплачуватись щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст. 48 Закону України N 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Ухвалюючи рішення, суд правильно звернув увагу на принцип пріоритетності законів над підзаконними актами та дійшов правильного висновку про те, що при визначенні розміру компенсаційних виплат позивачеві застосуванню підлягає не постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) і постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 562 (562-2005-п) "Про щорічну допомогу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Суд, вирішуючи питання про стягнення сум недоплаченої допомоги на користь позивача допустив порушення вимог частини 3 ст. 2 та ч.3 ст. 159 КАС України, оскільки ним не досліджено і не надано правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб’єктність відповідача, його права та обов’язки у сфері публічних відносин, чи є він належним відповідачем по всім заявленим вимогах.

Ухвалюючи рішення про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення на користь позивача певних сум, судом не з’ясовано, чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунок відповідача для виплати сум згідно Закону № 796-ХІІ (796-12) ; з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти; чи має право відповідач проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів, тощо.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції не врахував те, що адміністративний суд може лише визнавати дії суб’єктів владних повноважень незаконними та покласти обов’язок на відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону за відповідний рік, і не є уповноваженим органом проводити розрахунок суми заборгованості.

З огляду на викладене, постанова суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права, тому вона підлягає скасуванню.

Для вирішення даного спору з урахуванням наведених вище норм матеріального права і висновків суду касаційної інстанції необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення розміру компенсаційних виплат позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції, тому зазначену справу слід направити в суд першої інстанції на новий судовий розгляд.

За правилами ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.