Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Карася О.В., Костенка М.І., Шипуліної Т.М.

при секретарі Патюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданн

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

на рішення Господарського суду міста Севастополя від 14.04.2005

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.06.2007

у справі № 20-12/105 Господарського суду міста Севастополя

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримсплав"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 14.04.2005, залишеним без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.06.2007, позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя від 17.12.2004 № 00000202340/3 про зменшення ТОВ "Кримсплав"бюджетного відшкодування ПДВ, задекларованого за грудень 2003 року, січень, лютий, березень 2004 року на загальну суму 2295083,21 грн.

Висновок суду про наявність підстав для задоволення позову вмотивований посиланням на встановлені в судовому процесі факти підтвердження сум податкового кредиту, задекларованих ТОВ "Кримсплав"за грудень 2003 року, січень, лютий, березень 2004 року, податковими накладними, виписаними приватним підприємством "Триар" (ПП "Триар") –постачальником металобрухту; сплати позивачем постачальнику податку в складі ціни металобрухту; експорту позивачем в грудні 2003 року-лютому 2004 року металобрухту; включення ПП "Триар"сум податку з обсягу поставок до податкових зобов’язань.

В касаційній скарзі ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій підпункту пункту 1.8 ст. 1, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4. підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 7 КАС України одним із принципів адміністративного судочинства є офіційне з’ясування всіх обставин справи. Суть цього принципу розкрита в частинах 4 та 5 ст. 11 вказаного Кодексу, згідно яких суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі. в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Вимоги наведених норм процесуального права, однак, не були в повній мірі дотримані при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Правовідношення, з приводу реалізації прав та обов’язків в якому виник спір, що є предметом судового розгляду по даній справі, регулюється нормами Законом України "Про податок додану вартість" (168/97-ВР) в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) від 03.06.2005 р. № 2642-ІУ. Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.1 ст.7 вказаного Закону суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно із зазначеним підпунктом, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації (підпункт 7.7.3 пункту 7.7 ст.7 цього Закону).

Відповідно до пункту 1.7 ст.1 вказаного Закону податковий кредит –сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (підпункт 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону).

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів (робіт, послуг), основних фондів чи нематеріальних активів, в ціні яких платником податку –покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість та вартість яких відноситься до валових витрат (підлягає амортизації).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з факту придбання позивачем в грудні 2003 року –березні 2004 року у ПП "Триар" металобрухту з нарахуванням та сплатою постачальнику в складі ціни податку в загальній сумі 4141546,81 грн., отримання позивачем від цього постачальника податкових накладних та використання металобрухту у власній господарській діяльності.

Цей висновок, однак, зроблений без повного з’ясування обставин справи.

Так, обгрунтовуючи правомірність зменшення сум бюджетного відшкодування, задекларованих позивачем за вказані звітні податкові періоди, ДПІ посилалась на не підтвердження факту поставки металобрухту по ланцюгу поставок, оскільки ПП "Триар"виступало як посередник в поставці металобрухту, тоді як ПП "Альметекс", первинний постачальник, знято з податкового обліку ДПІ у Голосіївському районі м. Києва з 22.04.2004 у зв’язку з ліквідацією за рішенням засновників. До цього підприємство приховувало фактичне місце свого знаходження від контролюючих органів. Згідно пояснень громадянина Моспаненко Ю.Ю., засновника ПП "Альметекс", підприємство було створено за винагороду, отриману від інших осіб, без цілі здійснення господарської діяльності ( т. 1, а.с.29). З посиланням на ці обставини ДПІ заперечує факт поставки металобрухту.

Ці доводи ДПІ, однак, не були взяті до уваги судами першої та апеляційної інстанцій, які помилково вважали первинні документи, на підставі яких позивач відтворив операцію з придбання металобрухту у бухгалтерському та податковому обліку, єдиними достатніми доказами для підтвердження факту поставки. Разом з тим, чинним законодавством не встановлені вимоги щодо допустимості доказів, якими можуть доказуватися зазначені обставини, а відтак у суду не було законних підстав не взяти до уваги доводи відповідача та не дати їм належної оцінки.

Суми ПДВ, задекларовані позивачем в складі податкового кредиту по операціях з придбання металобрухту у ПП "Триар", свідчать про значні обсяги поставок по кількості, що в свою чергу вимагало значних витрат на перевезення металобрухту, його складування, зберігання тощо.

Як вбачається з наявних у справі копій податкових накладних, виписаних ПП "Альметекс"щодо поставок металобрухту ПП "Триар"та ПП "Триар"щодо поставок металобрухту позивачу, поставки по ланцюгу від постачальника до покупця слідували одна за одною. Це при тому, що ПП "Альметекс"знаходилося в м. Києві, а ПП "Триар"і позивач –в м. Севастополі, що також обумовлює необхідність зясування питання стосовно джерела походження металобрухту, місця, з якого здійснювалась поставка, та місця приймання металобрухту.

Висновок суду про використання позивачем придбаного металобрухту в господарській діяльності обґрунтований посиланням на встановлений факт експорту позивачем металобрухту в грудні 2003 року –лютому 2004 року та отримання валютної виручки в сумі 32260000 та 22861530 російських рублів. Як вбачається з наявних у справі довідок ДПІ про результати перевірки ТОВ "Кримсплав", ці суми валютної виручки в гривневому еквіваленті відповідають 6031329,60 грн. та 4276249,19 грн. (т. 1, а.с. 13, 18).

Відповідно до пункту 18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318 (z0027-00) , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2001 р. за № 27/4248, податки, збори, інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг) визначені як загальногосподарські витрати.

Реальні витрати позивача, понесені у зв’язку з придбанням металобрухту, відповідають ціні, сплаченій позивачем постачальнику.

З огляду на те, що за податковими накладними ПП "Триар"позивач, як встановлено судом, сплатив ПДВ в загальній сумі 4141546,81 грн., вирішення питання щодо використання придбаного металобрухту в господарській діяльності, а відтак і щодо права на податковий кредит, вимагало порівняння витрат позивача на придбання металобрухту та отриманої виручки від його продажу.

Досягнення економічних і соціальних результатів, а також мети одержання прибутку, визначених частиною 2 ст. 3 Господарського кодексу України визначальними характеристиками підприємництва, передбачає розсудливість у визначенні розміру витрат при здійсненні господарської операції у їх співвідношенні з очікуваним доходом.

Ця обставина судом перевірена і з’ясована не була, тоді як вона має істотне значення для правильного вирішення спору.

Судом не були дотримані вимоги процесуальних норм щодо повного встановлення обставин справи, що в свою чергу призвело до прийняття судових рішень, які не відповідають частині 1 ст. 159 КАС України, згідно якої судове рішення повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини друга та третя цієї статті).

З огляду на викладені порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, які призвели до прийняття неправильних судових рішень, останні відповідно до ст. 227 КАС України підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги наведене в цій ухвалі, забезпечити дотримання вимог процесуального закону при встановленні обставин справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду міста Севастополя від 14.04.2005 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.06.2007, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.