колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.І., Головчук С.В., Кобилянського М.Г.,

секретар Сіпаренко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, третя особа –управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим про визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої частини заробітної плати за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2007 року,

В березні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 18 листопада 2002 року він працює суддею Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим та йому не було компенсовано суми податку з доходів фізичних осіб за період роботи з 1 січня 2004 року до 1 січня 2007 року. При цьому сума заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб у 2004 - 2006 роках була нижчою, ніж розмір його середньомісячної заробітної плати за IV квартал 2003 року, тому за вказаний період виникла заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 11 314,47 грн.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2007 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Стягнуто з Державної судової адміністрації України та зобов’язано Державне казначейство України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України на користь ОСОБА_1 в розмірі 11 314,47 грн. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2007 року апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України було залишено без задоволення, а постанову Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2007 року –без змін.

Вказуючи на допущені, на думку Державної судової адміністрації України, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, відповідач просить скасувати постановлені судові рішення та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач працює суддею Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим. З нарахованої позивачу за період 2004-2006 років заробітної плати було утримано податок з доходів фізичних осіб.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суди прийшли до висновку про те, що оскільки відповідно до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України "Про деякі питання оплати праці суддів (22-2004-р) "від 20 січня 2004 року № 22-р головам судів загальної юрисдикції дозволено здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям у розмірі до 100 % посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року, то позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Проте з такими висновками судів можна погодитись лише частково.

Дійсно, пунктом 1 розпорядження Кабінету Міністрів України "Про деякі питання оплати праці суддів"від 20 січня 2004 року № 22-р (22-2004-р) головам судів загальної юрисдикції дозволено здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям у розмірі до 100 % посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року.

Враховуючи зазначені вимоги розпорядження, суди при вирішенні спору повинні були при розгляді справи встановити розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої позивачу за IV квартал 2003 року, розмір нарахованої заробітної плати позивача за кожен місяць 2004 року після сплати податку з доходів фізичних осіб, визначити різницю у втраті заробітку, якщо така мала місце, та вирішити питання про стягнення цієї суми на користь позивача.

Суди першої та апеляційної інстанцій зазначених розрахунків не провели, суму втраченого заробітку не визначили, а ухвалили рішення про стягнення на користь позивача суму сплаченого податку позивачем за період 2004-2006 років, у той час, коли зазначеним розпорядженням передбачено здійснення суддям компенсаційних виплат лише протягом 2004 року.

Відповідно до положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, зазначені порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, а тому ухвалені по справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167 ч. 4, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити частково.

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2007 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .