колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Головчук С.В., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про зобов’язання призначити пенсію за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на постанову апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2007 року,

У червні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 1 жовтня 1981 року до 4 липня 1994 року проходив службу в органах внутрішніх справ. У відповідності до пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"7 квітня 2006 року звернувся до Міністерства внутрішніх справ України із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років, посилаючись на те, що він досяг 45-річного віку, має загальний трудовий стаж понад 30 років, з яких понад 14 років прослужив в органах внутрішніх справ. Проте відповідач відмовив у призначенні пенсії, посилаючись на те, що на момент звільнення з органів внутрішніх справ позивач не мав 25 років загального трудового стажу, а трудовий стаж, набутий після звільнення зі служби при призначенні пенсії за вислугою років не зараховується. Просив зобов’язати Міністерства внутрішніх справ України призначити йому пенсію з 7 квітня 2006 року.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2006 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Постановою апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2007 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, постанову Деснянського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2006 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним рішення Міністерства внутрішніх справ України від 27 квітня 2006 року №15/5-Л-1883 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років та зобов’язано Міністерство внутрішніх справ України призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "б"статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"від 9 квітня 1992 року № 2262-XII з 27 квітня 2006 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в розмірі 12,75грн.

Вказуючи на допущені, на думку Міністерства внутрішніх справ України, судом апеляційної інстанції порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, відповідач просить скасувати постановлене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 1 жовтня 1981 року до 4 липня 1994 року проходив службу в органах внутрішніх справ. 7 квітня 2006 року позивач звернувся до Міністерства внутрішніх справ України із заявою про призначення пенсії. На день звернення ОСОБА_1 досяг 45-річного віку, мав загальний трудовий стаж понад 30 років, з яких понад 14 років вислуги служби в органах внутрішніх справ.

Відповідно до пункту "б"статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право на пенсію за вислугу років мають особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

На момент звернення із заявою до відповідача про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 досяг 45-річного віку, мав загальний трудовий стаж понад 30 років, з яких служба в органах внутрішніх справ становила понад 14 років.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд правильно виходив з того, що зміни до пункту "б"статті 12 Закону №2262-ХІІ (внесені 4 квітня 2006 року та набули чинності 29 квітня 2006 року) встановлюють, що відповідний стаж, вік та вислуга років повинні мати місце на день звільнення зі служби. Проте на момент звернення із заявою до відповідача про призначення пенсії (7 квітня 2006 року) Закон України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) таких обмежень не передбачав.

Проте при ухваленні рішення про зобов’язання Міністерства внутрішніх справ України призначити позивачу пенсію за цим законом, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до вимог статті 99 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , пенсії призначаються (перераховуються) органами Пенсійного фонду України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України "Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян"від 2 листопада 2006 року № 1522 (1522-2006-п) визначено, зокрема, Міністерству внутрішніх справ та іншим органам, що здійснюють призначення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , забезпечити проведення інвентаризації пенсійних справ, виплатних та інших документів, необхідних для виконання функцій з призначення і виплати пенсій особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , передачу їх до 1 січня 2007 року органам Пенсійного фонду України згідно з актами, складеними за формою, що затверджується органами, зазначеними у цьому пункті, за погодженням з Пенсійним фондом України, та виплату пенсій до визначеного строку.

Тобто станом на 30 травня 2007 року апеляційний суд не мав правових підстав для покладення на Міністерство внутрішніх справ України обов’язку призначення позивачу пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) .

Згідно з частиною 2 статті 227 зазначеного Кодексу підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки зазначені порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального законодавства призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2007 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.