Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І. Карася О.В.

Степашка О.І.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Володарському районі Донецької області

на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2007 року

та постанову Володарського районного суду Донецької області від 30 липня 2007 року

у справі № 2-а-11/2007 Володарського районного суду Донецької області

за позовом Державної податкової інспекції у Володарському районі Донецької області

до ОСОБА_1

третя особа: Володарська селищна рада

про стягнення податкового боргу, -

В січні 2007 року Державна податкова інспекція у Володарському районі Донецької області (далі –ДПІ у Володарському районі Донецької області) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі –ОСОБА_1) про стягнення податкового боргу з податку з доходів фізичних осіб в сумі 8 075 грн. 86 коп. на користь місцевого бюджету Володарської селищної ради.

Постановою Володарського районного суду Донецької області від 30 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2007 року, позовні вимоги залишені без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ у Володарському районі Донецької області оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 жовтня 2005 року отримала у спадщину від батька ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкове майно, що складається з:

- права на земельну частку (пай) колективного сільськогосподарського підприємства "Южне", смт. Володарське, вартістю 62 122 грн. 06 коп. Земельна частка (пай) розміром 5,8 умовних кадастрових га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належала спадкодавцю на підставі сертифікату ДН № 034363, виданого Володарською райдержадміністрацією Донецької області від 15 березня 1996 року за № 80;

- грошових внесків з відсотками та компенсаційними виплатами в ощадній касі № 3133, смт. Володарське, на рахунку НОМЕР_1.

ОСОБА_1 подала до ДПІ у Володарському районі Донецької області декларацію про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 2005 року, в якій визначила вартість земельної частки згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) –62 122 грн.

16 травня 2006 року, 4 липня 2006 року, 10 серпня 2006 року ДПІ у Володарському районі Донецької області направлялися на адресу відповідачки повідомлення-рішення про сплату податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 8 075 грн. 86 коп. та податкові вимоги.

Визначаючи ОСОБА_1 вказану суму податкового зобов’язання, податковий орган розглядав отримане ОСОБА_1 спадкове майно як корпоративне право.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком ДПІ у Володарському районі Донецької області, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 17 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Враховуючи те, що сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстановлюючим документом, що засвідчує право володіння, користування та розпорядження земельною часткою (паєм) та є дійсним до виділення власнику земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) та видачі йому державного акта на право власності на землю, то майнове право, яке він засвідчує, не відноситься до об’єктів спадщини, які визначені в пункті 13.1 статті 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"від 22 травня 2003 року N 889-IV (далі – Закон N 889-IV (889-15) ).

Посилання ДПІ у Володарському районі Донецької області на те, що майнові права, які засвідчує сертифікат на право на земельну частку (пай), є тотожними корпоративним правам в розумінні Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб'є безпідставними, оскільки відповідно до частини 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Виходячи з вказаної правової норми, право на земельну частку (пай) не є корпоративним правом фізичної особи або іншим об’єктом комерційної власності, оскільки воно не визначає права такого власника на частку у статутному фонді господарської організації та не встановлює його прав на участь в управлінні підприємством і на отримання частки прибутку.

Крім того, згідно Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки"від 3 грудня 1999 року N 1529/99 (1529/99) підприємства, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, зобов'язані укласти договори оренди землі із власниками земельних паїв. Дані договори не породжують у власників Сертифікатів статусу учасника підприємств-орендарів і відповідно набуття ними яких-небудь корпоративних прав.

За таких обставин, віднесення ДПІ у Володарському районі Донецької області права на земельну частку (пай) КСП "Южне"до об’єктів комерційної власності є безпідставним, а нарахування ОСОБА_1 податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб з вартості спадкового майна –неправомірним, в зв’язку з чим підстави для стягнення податкового боргу з вказаного податку відсутні.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Володарського районного суду Донецької області від 30 липня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2007 року у даній справі такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Володарському районі Донецької області відхилити, а постанову Володарського районного суду Донецької області від 30 липня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.