Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: судді-доповідача Бим М.Є.

суддів: Гончар Л.Я., Харченка В.В., Чалого С.Я.. Черпіцької Л.Т.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2008 року у справі №2а-269/07 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку та Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про зобов’язання вчинити дії, -

У червні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку про стягнення недоплати до пенсії як інваліду першої групи по захворюванню пов’язаному з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Справа сулами розглядалась неодноразово.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення як такі, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що пенсія позивачу призначена з врахуванням вимог Законів України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.1993р. №983 (983-93-п) , постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1993р. №16 (16-93-п) "Про порядок обчислення пенсій, що призначається після 01.11.1992р., постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.1992р. №677 (677-92-п) , постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.1993р. №983 (983-93-п) , постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.1994р. №721 (721-94-п) , постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1995р. №405 "Про внесення змін до деяких рішень Уряду" (405-95-п) , постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2002р. №374 (374-2002-п) "Про підвищення розмірів пенсій призначених відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також довідки про розмір призначеної пенсії у 1995р. та посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Однак, такі висновки суду є передчасними з огляду на нижченаведене.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 18.06.1992р. визнаний інвалідом 2-ї групи внаслідок захворювання пов'язаного з виконанням робіт по ліквідації аварії на ЧАЕС, з втратою працездатності 80%. З 08.07.1997р. встановлено 1-у групу інвалідності з 100% втратою працездатності.

Розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою встановлені у ст.. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Однак, в матеріалах справи відсутні дані щодо розміру пенсії позивача до 2006 року включно, відсутні дані щодо вихідного критерію з якого позивачу призначено пенсію.

Разом з тим, при розгляді справи суди не взяли до уваги приписи Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , згідно абз.1 ч.1 ст.3 якого встановлено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Цю норму слід розуміти в системному зв'язку із частиною 1 тієї самої статті, з якої випливає, що захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб шляхом оскарження до адміністративного суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень можливий лише у сфері публічно-правових відносин.

Згідно п.1 ч.1 ст. 17 КАС України до компетенції адміністративних судів віднесено, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Позивачем же заявлено вимоги про стягнення суми.

Тобто, судами також не перевірено, в порядку якого судочинства має бути розглянута дана справа.

Відповідно до ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи не з’ясовані обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення та не дають можливості суду касаційної інстанції визначитися в правильності правової оцінки обставин у справі.

Відповідно до ст. 227 КАС України підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2008 року - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.