Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державного казначейства України на постанову Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 2 березня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської районної державної адміністрації Вінницької області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про стягнення недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги учаснику бойових дій, –

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської районної державної адміністрації Вінницької області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про стягнення недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги учаснику бойових дій.

Постановою Могилів-Подільського міськрайонного сулу від 2 березня 2007 року позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства фінансів України шляхом списання Головним Управлінням Державного казначейства України, грошові кошти в сумі 1752, 25 грн., перерахувавши їх на рахунок Міністерства праці і соціальної політики України для подальшої виплати їх виплати ОСОБА_1 через Управління праці та соціального захисту населення Ямпільської районної державної адміністрації Вінницької області.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2007 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі Державне казначейство України подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено що, ОСОБА_1. є учасником бойових дій та і має право на пільги, встановлені для ветеранів війни.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що оскільки статтею 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"встановлено розмір мінімальної пенсії за віком, у розмірі прожиткового мінімуму і відповідно до ст. 1 Закону України "Про затвердження прожиткового мінімуму на відповідний рік він становив у 2004 році –92,45 грн., у 2005 році –332 грн. на місяць а тому розмір недоотриманої суми позивачем складає: у 2004 році –462,2 грн., у 2005 році –1660 грн., а всього 2358,75 грн.

Колегією суддів Вищого адміністративного суду України вбачаються правомірними посилання суду апеляційної інстанції на пропуск строку звернення позивачем до суду, а тому обгрунтовано відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення суми боргу за 2003 рік.

Але, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій неповно з’ясували обставини справи, що полягає у наступному.

Так, Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) передбачено, що інвалідам війни 2 групи щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.

У 2004, 2005 роках позивач фактично отримав від відповідача наведений вид допомоги в розмірі, відповідно 120 грн., 250 грн. При цьому відповідач керувався положеннями Закону України "Про державний бюджет України"на 2004, 2005 роки. Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) передбачено, що інвалідам війни 2 групи щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.

Водночас, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України"2004, 2005 роки встановлено виплату цієї допомоги в розмірі, виплаченої відповідачем позивачу, тобто на момент виплати щорічної допомоги відповідач діяв згідно діючого на той час законодавства.

Одночасно колегія суддів, приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій відмовили позивачу у стягненні грошової допомоги за 2003 рік, посилаючись на 3-х річний строк позовної давності та задовольнили вимоги позивача в частині стягнення коштів за 2004-2005 роки, при цьому, статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, позивачем було пропущено строк для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів і позивач у позовній заяві не ставив питання про його поновлення

Приймаючи до уваги те, що судами порушено норми матеріального та процесуального закону, які істотно вплинули на повноту з’ясування фактичних обставин справи і привели до неправильного вирішення справи, рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Державного казначейства України задовольнити.

Постанову Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 2 березня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2007 року –скасувати.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

постанова набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім із підстав, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .