Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області на постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 13 травня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення, –

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області про визнання незаконним рішення відповідача про відмову в перерахунку та виплаті допомоги на оздоровлення.

Постановою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 13 травня 2008 року позов задоволено частково. Визнано неправомірною відмову відповідача в частині відмови ОСОБА_1 здійснення донарахування розміру компенсаційних виплат щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2005 роки та за 2007р. Стягнуто з відповідача на користь позивача недоотриману суму щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2000-2005 та 2007 роки у розмірі 8436 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково. Визнано дії Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області неправомірними щодо відмови у перерахунку та виплаті допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за 2001-2005 роки, 2007 рік у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Стягнуто з Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2007 роки на загальну суму 7873, 20 грн. на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити в задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1. є постраждалим від наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, інвалідом 2 групи,та перебуває на обліку в Центральному-Міському управлінні праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області.

Рішення судів попередніх інстанцій, про часткове задоволення позовних вимог, мотивовані тим, що відповідно до ч. 3 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: учасникам ліквідації наслідків аварії на чорнобильські АЕС 2 категорії –п’ять мінімальних заробітних плат. Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щорічна допомога на оздоровлена виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.

Відтак, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що протиправною є бездіяльність відповідача щодо нездійснення підвищення пенсії позивачу.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог за 2000 рік, оскільки позивачу щорічна допомога на оздоровлення за 2000 рік була виплачена 4 грудня 2001 року в розмірі 26, 70 грн., тому в цій частині позов задоволенню не підлягає. Суд першої інстанції помилково визнав неправомірними дії відповідача за 2000 рік, неправильно визначив в мотивувальній частині про стягнення суми допомоги за 2000 рік в розмірі 673, 30 грн.

Однак, стягнувши спірну суму з Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області, суд апеляційної інстанції в порушення вимог ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України не дослідив і не дав правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб’єктність відповідача, його права та обов’язки у сфері публічних відносин, чи є він належними відповідачем по всіх заявлених вимогах.

Відповідно до ст. 63 Закону № 796-ХП фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Відповідно до ст.1 Положення про Державне казначейство України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232 (1232-2005-п) , державне казначейство є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України і йому підпорядковане.

Статтею 4 п.7 цього Положення передбачено, що Казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетом Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством і перераховує розподілені кошти за належністю.

Ухвалюючи рішення про стягнення з Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області на користь позивача певних сум, судом не з’ясувоно, чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунок відповідача для виплати цих сум, з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти, чи має право відповідач проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів, тощо. Судом апеляційної інстанції не досліджено і не проаналізувоно Закони України про Державний бюджет на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків, що направляються органам управлінням Міністерства праці і соціального захисту населення для реалізації цих виплат.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції, підлягає зміні з скасуванням у частині стягнення з відповідача недоотриманих сум.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2008року змінити в частині стягнення з Центрально-Міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2007 роки на загальну суму 7873, 20 грн. на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України.

Зобовязати Центрально-Міськое управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області здійснити перерахунок недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2007 роки на загальну суму 7873, 20 грн. ОСОБА_1.

В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.