Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Сіроша М.В.,

Суддів: Бим М.Є., Гончар Л.Я., Харченка В.В., Чалого С.Я.,

розглянувши у попередньому розгляді адміністративну справу

за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03.06.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.08.2008 у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації Донецької області, про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення недоотриманої одноразової компенсації,

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації Донецької області, в якому просила визнати неправомірними дії відповідача та стягнути недоотриману одноразову компенсацію та моральну шкоду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка має статус громадянина, постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, визнана інвалідом 2 групи, починаючи з 30.11.1995 р., має право на отримання одноразової компенсації, яка передбачена ст.. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Вказаною нормою Закону передбачено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах: інвалідам II групи –45 мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи –30 мінімальних заробітних плат.

Одноразова компенсація в розмірі 45 мінімальних заробітних плат позивачу не була виплачена взагалі. На час пред’явлення позову розмір мінімальної заробітної плати становив 515 гривень, а тому сума одноразової компенсації повинна складати 23175 гривень.

Позивач просить стягнути зазначену суму, а також зобов’язати відповідача виплатити зазначену суму з урахуванням індексів інфляції відповідно до Закону України "Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) , стягнути із відповідача моральну шкоду у розмірі 15000 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 03.06.2008 позовні вимоги задоволені частково. Визнано дії відповідача незаконними.

Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Волноваської районної державної адміністрації за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму одноразової компенсації у розмірі 23625 (двадцять три тисячі шістсот двадцять п’ять) гривень. В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.08.2008 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями Управління праці та соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації Донецької області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач віднесений до першої категорії як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та є інвалідом 2 групи.

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громад, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"встановлено, що одноразова компенсація учасникам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок: Чорнобильської катастрофи та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах: інвалідам II групи –45 мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи –30 мінімальних заробітних плат.

Одноразова компенсація не була взагалі виплачена позивачу ані за місцем роботи, ані органами Пенсійного фонду України та органами соціального захисту населення. На час встановлення групи інвалідності позивач не працювала, що підтверджується записами в трудовій книжці про звільнення з останнього місця роботи про звільнення з останнього місця роботи у зв’язку з виходом на пенсію 12.09.1994 року.

14 грудня 2007 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплати їй зазначеної компенсації у розмірі 45 мінімальних заробітних плат. Відповідачем було відмовлено у виплаті з посиланням на те, що така виплата повинна проводитися протягом одного місяця з дня встановлення інвалідності (а.с. 8).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836 (836-96-п) всупереч Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , який встановив розмір одноразової компенсації як величину кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначену законом на час здійснення виплати, установлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.

Між тим, з моменту прийняття вказаної постанови встановлені нею розміри компенсаційних виплат залишалися незмінними у той час як розмір мінімальної заробітної плати неодноразово змінювався.

До 01 січня 2006 року правова норма про розмір одноразової компенсації, встановленою статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"була діючою, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та відповідні законодавчі акти з питань встановлення розміру мінімальної заробітної плати, а не постанова Кабінету Міністрів України.

У відповідності до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"в редакції після 01.01.2008 р. одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, і віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога па оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Судами встановлено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату одноразової компенсації у розмірі 45 мінімальних заробітних плат 02.11.2007 р., тобто, в той час, коли стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"діяла у редакції до 01.01.2008 р., якою було встановлено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах: інвалідам II групи – 45 мінімальних заробітних плат; інвалідам 111 групи –30 мінімальних заробітних плат.

Отже, на час звернення позивача за виплатою належної йому суми компенсації дії відповідача з відмови у її виплаті були протиправними, а тому суд при вирішенні даного спору правильно застосував норми Закону України ..Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) у редакції, яка діяла на час вчинення протиправних дій.

У відповідності до ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати"компенсація громадянам втрати частини доходів у зв’язку із порушенням строків їх виплати"компенсація громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку, що компенсації підлягають втрати частини доходів, які не мають разового характеру.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції виніс законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації Донецької області відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03.06.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.08.2008 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.