Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І. Карася О.В.

Степашка О.І.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на постанову Господарського суду мiста Києва від 15 лютого 2008 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2009 року

у справі № 32/401-28/90

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Українська гірничо-металургійна компанія"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В липні 2004 року позивач - ВАТ "Українська гірничо-металургійна компанія"звернувся до Господарського суду мiста Києва з позовом (з урахуванням заяви від 29 січня 2008 року) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 17 січня 2004 року № 0000062302/0.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Господарського суду мiста Києва від 15 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2009 року, позов задоволено.

Вказані судові рішення вмотивовані тим, що посадові особи податкового органу під час проведення перевірки не мали права самостійно на свій розсуд визначати порушення податкового законодавства без зазначення конкретних обставин господарської діяльності позивача та первинних облікових і звітних документів, а також тим, що відповідачем не надано чіткого повного і поепізодного розрахунку визначених позивачеві податкових зобов'язань та штрафних санкцій, а також належних і допустимих доказів, які спростували б обґрунтованість позовних вимог, в тому числі висновок судово-бухгалтерської експертизи від 12 грудня 2007 року.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2009 року і постанову Господарського суду мiста Києва від 15 лютого 2008 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення –без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідачем було проведено комплексу планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ "Українська гірничо-металургійна компанія"за період з 1 січня 2001 року по 1 липня 2003 року, за результатами якої складено акт від 14 січня 2004 року № 4-23/02-7/25412086.

Даною перевіркою зафіксовано порушення ТОВ "Українська гірничо-металургійна компанія"(на момент розгляду справи змінено організаційно-правову форму на Відкрите акціонерне товариство) вимог підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), а саме, заниження в перевіреному періоді податкових зобов’язань з податку на додану вартість на загальну суму 1 723 900,00 грн., тому числі за рахунок заниження чистої суми податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 1 060 394,00 грн. та завищення від’ємного значення по податку на додану вартість на суму 663 506,00 грн.

На підставі висновків даного акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 січня 2004 року № 0000062302/0, яким ТОВ "Українська гірничо-металургійна компанія"визначено податкове зобов’язання зі сплати ПДВ загалом на суму 3 449 300,00 грн., з яких 1 723 900,00 грн. –сума основного платежу, а 1 725 400,00 грн. –сума штрафних санкцій з цього податку.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця; операції з ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки; операції з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.

Згідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Як встановлено судами, в акті перевірки, на підставі якого прийняте спірне податкове повідомлення-рішення, відповідачем зафіксовано порушення позивачем лише підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР, тобто, несвоєчасне відображення податкових зобов'язань позивача у податковій звітності за відповідні звітні періоди, що зумовлює заниження позивачем суми податкових зобов'язань в одному звітному періоді і, як наслідок, завищення суми податкових зобов'язань в іншому звітному податковому періоді. Однак в результаті комплексної документальної перевірки відповідач в перевіряємому періоді збільшив позивачу податкові зобов'язання та донарахував податок на додану вартість, не вказуючи на податкові звітні періоди, в яких позивач фактично відобразив ці суми, завищивши при цьому свої податкові зобов'язання.

Вищезазначена методика збільшення розміру податкових зобов'язань та донарахування податку на додану вартість передбачає приховування позивачем об'єкта оподаткування податком на додану вартість, тобто, встановлення порушення позивачем пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР. Однак, відповідачем не було надано суду доказів того, що позивачем допущено порушення пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР.

Правильність ведення податкового обліку та вірності відображення податкових зобов'язань позивачем підтверджується висновком судово-бухгалтерської експертизи № 9482 від 12 грудня 2007 року, що мається в матеріалах справи.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2009 року та постанову Господарського суду мiста Києва від 15 лютого 2008 року у даній справі такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відхилити, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2009 року та постанову Господарського суду мiста Києва від 15 лютого 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.