Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Шахтарської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Господарського суду Донецької області від 06.06.2006 року

та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2006 року

у справі №41/99а

за позовом Державного підприємства "Шахтарськантрацит"

до Шахтарської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

Державне підприємство "Шахтарськантрацит"звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Шахтарської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 05.04.2006 року №0000111640/0 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 5579778,12 грн. за порушення граничного строку сплати узгоджених податкових зобов’язань.

Постановою Господарського суду Донецької області від 06.06.2006 року (суддя Гончаров С.А.), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2006 року від 25.07.2006 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Алєєва І.В., судді –Агапон О.Л., Геза Т.Д.), позов задоволено.

Задоволення позовних вимог судами попередніх інстанцій мотивовано посиланнями на п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", застосувавши який суди дійшли висновку, що наведена норма не встановлює права контролюючого органу всупереч напрямку, зазначеному платником податку у платіжному документі, зараховувати платежі у рахунок погашення податкового боргу. Зважаючи на те, що відповідачем вимоги наведеної норми виконані не були, оскаржуване податкове повідомлення-рішення визнано недійсним у оскаржуваній частині.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, Шахтарська об’єднана державна податкова інспекція Донецької області подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано приписи п. 7.7 ст. 7 згаданого Закону щодо наявності у позивача права самостійно встановлювати черговість погашення податкових зобов’язань.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок, викладений у акті перевірки від 30.03.2006 року, про порушення підприємством пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"внаслідок сплати узгоджених сум податкових зобов’язань з податку на додану вартість з порушенням граничних строків, передбаченим цим Законом.

Позивач, не погоджуючись з висновками контролюючого органу, заперечив факт погашення податкових зобов’язань у порядку, відображеному в акті перевірки, оскільки вважає, що платіжні доручення про сплату податкових зобов’язань відповідач був зобов’язаний зараховувати у погашення тих зобов’язань, що були зазначені платником у графі "призначення платежу". Зокрема, сплачені позивачем суми податкових зобов’язань з ПДВ по деклараціях за грудень 2004 року, червень-грудень 2005 року, січень-лютий та травень 2006 року були зараховані податковим органом у рахунок погашення податкових зобов’язань минулих періодів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, які визнали недійсним рішення відповідача про нарахування позивачу штрафних санкцій, зважаючи на наступне.

Так, нормами п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"податкове зобов’язання визначено як зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 наведеного Закону, платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону, податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) –у рівних пропорціях.

Наведена норма визначає правило, але не містить порядку або механізму його реалізації та не передбачає будь-якого суб’єктного складу, тобто переліку осіб, щодо яких вона застосовується, та переліку осіб, яким надано право її виконання.

Інші норми Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) також не встановлюють порядку та механізму погашення боргу за рахунок сплачених платником податків поточних податкових зобов’язань і в жодному разі не наділяють орган державної податкової служби повноваженнями здійснювати будь-які дії стосовно черговості сплати податкових зобов’язань чи погашення податкового боргу, зміни призначення платежу, вказаного платником податків, а також розпоряджатися його коштами.

Підпункт 8.6.2 пункту 8.6 статі 8 вищезазначеного Закону надає платнику податків право вільно здійснювати операції з коштами без узгодження з податковим органом.

Наявність податкового боргу за інші податкові періоди не позбавляє права платника податків виконати свої поточні податкові зобов’язання.

Отже, зміст наведених правових норм дозволяє зробити висновок щодо відсутності повноважень у органу державної податкової служби змінювати призначення коштів, які сплачуються платником податків у рахунок погашення його податкових зобов’язань, з огляду на що суди попередніх інстанцій обґрунтовано визначилися з наявністю підстав для задоволення позовних вимог та визнання недійсним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Шахтарської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Донецької області від 06.06.2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2006 року у справі №41/99а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.