Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Макіївської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Господарського суду Донецької області від 30.08.2006 року

та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 27.11.2006 року

у справі №34/462а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгова компанія"

до Макіївської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгова компанія" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Макіївської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 29.06.2004 року №0001122340/0 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 820,00 грн.; №0001152340/0, яким виявлено завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 474813,00 грн.; №0001132340/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 103068,00 грн., з яких 72792,00 грн. –основний платіж та 30276,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції, та №0000451742/0, яким товариству визначено суму податкового зобов’язання з податку з власників транспортних засобів у сумі 14302,73, з яких 10216,24 грн. –основний платіж та 4086,49 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду Донецької області від 30.08.2006 року (суддя Кододова О.В.), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 27.11.2006 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Алєєва І.В., судді –Величко Н.Л., М’ясищев А.М.), позов задоволено частково: визнано недійсним оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 29.06.2004 року №0001122340/0 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 170,00 грн.; податкове повідомлення-рішення №0001152340/0 - у частині завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 72989,00 грн., податкове повідомлення-рішення №0001132340/0 – у частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 55777,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 21768,50 грн., а також визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0000451742/0. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Часткове задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано неправомірністю застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 170,00 грн., оскільки здійснене податковою інспекцією донарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 8200,00 грн. підтверджується лише у сумі 7500,00 грн. Перевіряючи правильність визначення товариству податкового зобов’язання з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відповідність дій платника податку при формуванні сум податкового кредиту та розрахунку бюджетного відшкодування вимогам ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", з огляду на той факт, що виявлені у ході здійснення перевірки недоліки податкових накладних не спростовують обставин здійснення позивачем господарських операцій з тими особами, які видали податкові накладні, та які відобразили суми податку на додану вартість у складі своїх податкових зобов’язань, що було підтверджено відповідними доказами. Донарахування податкових зобов’язань з податку з власників транспортних засобів було визнано незаконним, оскільки судами було встановлено, що ставка цього податку на сідельні тягачі була встановлена лише з 25.03.2005 року, а відтак її використання відповідачем при нарахуванні податку за 2003-2004 роки є неправомірним.

Вважаючи, що постанова Господарського суду Донецької області від 30.08.2006 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.11.2006 року були прийняті з порушенням в норм матеріального права, Макіївська об’єднана державна податкова інспекція Донецької області звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки, викладені у акті від 29.06.2004 року №919/23-211, складеному за результатами планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ "Українська торгівельна компанія"за період з 01.10.2003 року по 01.04.2004 року.

Зокрема, проведеною перевіркою було виявлено порушення позивачем пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.9 ст. 5, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податкові зобов’язання з податку на прибуток у І кварталі 2004 року на 8200,00 грн.

Перевіряючи обґрунтованість такого висновку відповідача, судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач не оспорює підстави донарахування податку на прибуток, проте заперечує проти суми штрафних санкцій. Зважаючи на те, що у ході судового розгляду справи було підтверджено висновок податкової інспекції про заниження товариством податку на прибуток за І квартал 2004 року лише на суму 7500,00 грн., суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали частково незаконним застосування штрафних санкцій.

Здійсненою перевіркою також було встановлено порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) . Фактичні обставини нарахування податкових зобов’язань з ПДВ, встановлені судами попередніх інстанцій, свідчать про те, що товариством до складу податкового кредиту було включено суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, які, за твердженнями відповідача, не можуть вважатися належною підставою для формування податкового кредиту, оскільки заповнені з порушенням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"встановлено обов’язковий перелік реквізитів, що має містити податкова накладна, а саме порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку

У ході розгляду справи встановлено, що у податкових накладних, наданих позивачем для підтвердження податкового кредиту, не були зазначені їх порядкові номери, місце розташування юридичної особи, податковий номер платника податку –покупця.

Враховуючи те, що податковою інспекцією не заперечується факт здійснення позивачем господарських операцій з тими особами, які видали згадані в акті перевірки податкові накладні, а також зважаючи на той факт, що судами попередніх інстанцій були встановлені обставини включення контрагентами позивача до складу податкових зобов’язань сум податку на додану вартість за наслідками взаємовідносин з ТОВ "Українська торгівельна компанія", колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що наявні у позивача податкові накладні у повній мірі виконують функції, покладені на них Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , оскільки з їх змісту можливо ідентифікувати учасників господарської операції та визначити їх податкові номери, можливо з’ясувати ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні, а також загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Тобто, ці податкові накладні підтверджують фактичність здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість (у складі вартості товару, послуг), а також суми цього податку. Судова колегія вважає, що ті недоліки в заповненні податкових накладних, на які посилається відповідач, не роблять вказані звітні документи недійсними та не можуть свідчити про їх неналежність та недопустимість як підстави для формування податкового кредиту, а відтак їх оцінка судом відповідає правильному застосуванню підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Що ж стосується доводів касаційної скарги про обґрунтованість донарахування податку з власників транспортних засобів, то в цій частині колегія суддів Вищого адміністративного суду України також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які визнали недійсним оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000451742/0 від 29.06.2004 року.

Так, відповідачем у ході здійснення перевірки було встановлено, що за ТОВ "Українська торгівельна компанія"рахується 33 одиниці транспорту (у тому числі 11 причепів), проте у 2003 та 2004 роках податок сплачувався позивачем лише з 22 транспортних засобів.

Між тим, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач, вважаючи що сідельні тягачі (код 87 01 20) є об'єктами оподаткування податком з власників транспортних засобів відповідно до ст. 2 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів"від 11.12.1991 року №1963-XII не врахував, що ці транспортні засоби були включені до об’єктів оподаткування лише після внесення змін до Закону №1963-ХІІ (1963-12) згідно із Законом України від 25.03.2005 року №2505-ІV (2505-15) .

Застосовуючи до фактичних обставин справи норму ст. 2 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів"у редакції після внесення до неї змін згідно із Законом України від 25.03.2005 року №2505-ІV (2505-15) , відповідач не врахував правило дії нормативно-правового акта в часі.

Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 (v001p710-99) ).

Отже, контролюючим органом помилково зроблено висновок про наявність юридичних підстав для віднесення у 2003-2004 роках до об’єктів оподаткування податком з власників транспортних засобів сідельних тягачів, що призвело до незаконного визначення позивачу податкових зобов’язань з цього податку.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Макіївської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Донецької області від 30.08.2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 27.11.2006 року у справі №34/462а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.