Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

провівши в порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

У листопаді 2008 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району Маріупольської міської ради про визнання відмови щодо виплати разової грошової допомоги неправомірною, стягнення недоотриманих сум разової допомоги до 5 травня за 2004-2008 роки та визнання відмови щодо виплати щорічної компенсації на оздоровлення неправомірною, стягнення недоотриманих сум щорічної компенсації на оздоровлення за 2003-2008 роки та зобов’язання та зобов’язання та зобов’язання виплачувати цю допомогу в розмірі 4 мінімальних зарплат в майбутньому.

Постановою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23.12.2008, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.03.2009, позов задоволено частково. Визнано неправомірною відмову Управління праці і соціального захисту населення Іллічівського району Маріупольської міської ради у виплаті ОСОБА_6 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2008 рік і щорічної компенсації на оздоровлення за 2003-2005, 2007, 2008 роки. Стягнуто з Управління праці і соціального захисту населення Іллічівського Маріупольської міської ради на користь ОСОБА_6 недоотримані суми щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2008 рік в розмірі 3017 грн. з коштів державного бюджету. Визнано неправомірною відмову Управління праці і соціального захисту населення Іллічівського району Маріупольської міської ради у виплаті ОСОБА_6 щорічної грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат за 2003, 2004, 2005, 2007, 2008 роки. Стягнуто з Управління праці і соціального захисту населення Іллічівського району Маріупольської міської ради на користь ОСОБА_6 недоотримані суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2003 рік в розмірі 718,50 грн., за 2004 рік розмірі 798,50 грн., за 2005 рік в розмірі 1138,5 грн., за 2007 рік в розмірі 1510 грн., за 2008 рік в розмірі 1970 грн., а всього стягнуто з відповідача на користь позивача 6 135,5 грн. з коштів державного бюджету. В задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району Маріупольської міської ради звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права відповідач ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та просить постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Так, скаржник вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано відповідні норми Конституції України (254к/96-ВР) , Бюджетного законодавства України, не застосовано вимоги КАС України (2747-15) , що призвело до неправильного вирішення справи та прийняття незаконних рішень.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга частковому підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з цим погоджуються сторони, що позивач є інвалідом війни ІІІ групи та учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії і має право на пільги, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Задовольняючи позов в частині виплат одноразової грошової допомоги до 5 травня суди попередніх інстанцій виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Такий висновок зроблений судами з порушенням правил застосування норм матеріального права.

Частиною 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачено, що інвалідам війни ІІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

Однак Законами України "Про Державний бюджет України"на відповідні роки встановлено виплату цієї допомоги в меншому розмірі.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни. При цьому дія статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"на час виникнення спірних правовідносин була зупинена Законами України "Про Державний бюджет України"на відповідні роки.

Однак, суди, задовольняючи позов, не врахували вище зазначених норм матеріального права про зупинення дії норми, за якою позивач мав право на отримання допомоги в більшому розмірі. Тобто, суди застосували недіючу норму права.

Посилання судів на Рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 (v010p710-08) , якими визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) , у тому числі і положення пунктів, якими зупинено на 2007, 2008 роки дію частину 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги колегія суддів вважає помилковим, оскільки це рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2008 рік відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (3551-12) .

За змістом ч. 4 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат.

У період, за який заявлені вимоги про стягнення допомоги, розміри мінімальної заробітної плати постійно змінювалися.

В той же час, розміри виплат були сталими і здійснювалися на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 562 та №836.

Зі змісту Закону № 796-XІІ (796-12) вбачається, що на Кабінет Міністрів України не покладався обов’язок по зменшенню суми допомоги, встановлених Законом.

Більше того, частиною 1 статті 67 зазначеного Закону передбачено, що конкретні розміри всіх виплат підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Незважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати, розмір допомоги передбаченої статтею 48 Закону № 796-XІІ залишався незмінним з 1996 року по 2007 рік, тобто не відповідав розмірам встановленим цим Законом та іншими законами України. Зокрема, відповідно до ст. 76 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік"були встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати на відповідні періоди 2007 року, а саме: 400 гривень –з 01 січня по 31 березня 2007 року, 420 грн. –з 01 квітня по 30 червня 2007 року, 440 грн. –з 01 липня по 30 вересня 2007 оку, 460 грн. –з 01 жовтня 2007 року.

Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цих розмірів для реалізації положень статті 48 Закону № 796-XІІ.

Таким чином, висновки судів у частині необхідності здійснення виплат допомоги на оздоровлення за 2007 рік за правилами статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є правильними і такими, що ґрунтуються на законі.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь –якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною третьою статті 159 КАС визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Стягнувши спірну суму з Управління праці та соціального захисту населення, суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог частини третьої статті 2 КАС та частини третьої статті 159 КАС не дослідили і не дали правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб’єктність відповідачів, їх права та обов’язки у сфері публічних відносин, чи є вони належними відповідачами по всіх заявлених вимогах.

Відповідно до статті 63 Закону № 796-ХП фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Відповідно до ст.1 Положення про Державне казначейство України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232 (1232-2005-п) державне казначейство є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковане.

Статтею 4 п.7 цього Положення (1232-2005-п) передбачено, що Казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетом АРК, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством і перераховує розподілені кошти за належністю.

Ухвалюючи рішення про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення на користь позивача певних сум, суди не з’ясували, чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунки відповідачів для виплати їх особам, потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи; з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти; чи мають право відповідачі проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів, тощо. Суди не дослідили і не проаналізували Закони України про Державний бюджет на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків, що направляються органам Пенсійного фонду України та управлінням Міністерства праці і соціального захисту населення для реалізації виплат потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи.

За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні з скасуванням у частині стягнення з відповідача недоотриманих сум на оздоровлення з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Так, ст.3 Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 790 від 30 травня 2007 року (790-2007-п) встановлено, що до основних завдань управління належить забезпечення виплат передбачених законом компенсацій та допомог громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до п.33 ст. 4 Типового положення Управління відповідно до покладених на нього завдань забезпечує відповідно до законодавства соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, з врахуванням наведених норм законодавства позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме шляхом зобов’язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок допомоги на оздоровлення за 2008 рік відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій стосовно відмови у стягненні оскаржуваних сум за 2003-2007 роки, оскільки відповідно до ст. 100 КАС України пропущення річного строку звернення до адміністративного суду, встановленого ст. 99 КАС України, є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, оскільки висновок судів про зобов’язання зробити виплату одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району Маріупольської міської ради задовольнити частково.

Постанову Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23.12.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.03.2009 змінити, скасувавши їх у частині з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Іллічівського району Маріупольської міської ради зробити перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік ОСОБА_6 в розмірі, встановленому ст. 48 Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В іншій частині позову ОСОБА_6 відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.