Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи

У вересні 2008 року ОСОБА_6 звернувся з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Маріуполя Донецької області про визнання дій відповідача протиправними, зобов’язання відповідача провести перерахунок пенсії та виплатити її.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.10.2008, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.12.2008, позов задоволено. Визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_6 в перерахунку пенсії по інвалідності, зобов’язано відповідача зробити перерахунок пенсії позивачу в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров’ю в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з 01.10.2008 року.

Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя Донецької області звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права скаржник ставить питання про скасування постанови Донецького окружного адміністративного суду від 15.10.2008 та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.12.2008 та просить ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Так, скаржник зазначає, що судами порушені норми матеріального права, надана невірна оцінка встановленим у справі обставинам.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивач є інвалідом ІІІ групи, віднесений до I категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і має право на отримання державної та додаткової пенсій на підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, виходив з того, що при розрахунку державної та додаткової пенсій передбачених статтями 50, 54 Закону України № 796-ХІІ, застосуванню при їх обчисленні підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

З таким висновком погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

Відповідно до статті 49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 50 цього Закону передбачено, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1, зокрема інвалідам IІІ групи призначається у розмірі –50 відсотків мінімальної пенсії за віком. Стосовно державних пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, то їх розміри в усіх випадках, не можуть бути нижчими, зокрема по III групі інвалідності –6 мінімальних пенсій за віком (частина четверта статті 54 Закону).

Таким чином, вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (стаття 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування").

Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року № 523 (523-97-п) .

Ця Постанова є чинною і її положення стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають положенням статей 50, 54 Закону України № 796-ХІІ.

Також суди першої та апеляційної інстанцій правильно не взяли до уваги посилання відповідача на частину п’яту статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

Тому, суди правильно виходили із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, а їх висновок, що при розрахунку державної та додаткової пенсій передбачених статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком, є обґрунтованим.

Положення частини третьої статті 28 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про неправомірність дій відповідача та зобов’язання його провести перерахунок пенсії з 01.10.2008 року в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком у порівнянні з розміром прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом за певний період нарахуванні пенсії.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позову, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна правова оцінка встановленим у справі обставинам.

Згідно ч.3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло привезти до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного судами винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя Донецької області відхилити, а постанову у Донецького окружного адміністративного суду від 15.10.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.12.2008 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.