Колегія суддів першої судової палати

Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Головуючого –Кравченко О.О.

Суддів: Розваляєвої Т.С., Васильченко Н.В., Гордійчук М.П., Харченка В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації Донецької області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.06.2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації Донецької області про визнання дій протиправними та зобов’язання зробити виплату недорахованої щорічної разової грошової допомоги,-

У березні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Волноваського районного суду Донецької області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації про визнання дій відповідача щодо відмови у перерахунку щорічної разової грошової допомоги неправомірними та стягнення з відповідача недоотриманих сум щорічної разової грошової допомоги за 2005 – 2007 роки у розмірі 6839 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є інвалідом війни 3 групи, тому відповідно до статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"(далі – Закон від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (3551-12) ) щорічно до 5 травня має право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Однак, відповідно до законів України "Про Державний бюджет України"на 2005 - 2007 роки, відповідачем здійснено виплати у таких розмірах: в 2005 році - 270грн, в 2006 році - 270 грн., у 2007 році - 300 грн. Позивач вважає, що тим самим порушуються його права.

Постановою Волноваського районного суду Донецької області від 01.04.2008 року позовні вимоги задоволено частково: визнано неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації у виплаті недорахованої щорічної разової грошової допомоги ОСОБА_1 у відповідності зі ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком на час отримання допомоги. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 за 2006-2007 роки щорічну разову грошову допомогу як інваліду війни у сумі 4785грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 250грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.06.2008 року частково задоволено апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації: постанову Волноваського районного суду Донецької області від 01.04.2008 року скасовано та прийнято нову постанову, якою визнано неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації у виплаті недорахованої щорічної разової грошової допомоги ОСОБА_1 за 2007 рік у відповідності зі ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком на час отримання допомоги. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу за 2007 ріку в сумі 2542 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації на користь ОСОБА_1 сум щорічної разової грошової допомоги за 2005, 2006 рр. та витрат на правову допомогу в сумі 250 грн. –відмовлено.

На зазначене судове рішення надійшла касаційна скарга Управління праці та соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації, в якій ставиться питання про його скасування та прийняття нового рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що касаційна скарга Управління праці та соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено що позивач є інвалідом війни 3 групи.

Статтею 13 Закону від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачено, що інвалідам війни 3 групи виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ст.17 Закону України №3551-Х11 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"фінансування витрат, пов’язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Згідно з п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.2004р. №177 (177-2004-п) "Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) Міністерство фінансів і Державне казначейство забезпечують щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики у розмірах, установлених законом про Державний бюджет на відповідний рік і для подальшого перерахування їх місцевим органам праці та соціального захисту населення.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу ( Закон №3551-Х11 (3551-12) та Закон про Державний бюджет на відповідний рік), але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни. Для вирішення цього спору судам слід було визначитися, який з вказаних законів є приоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно із ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Відсутній також закон України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу. Водночас Конституційний Суд України у пункті з мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997р. №4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопередметними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, суди повинні були застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Положення ст. 34 Закону України "Про Державний бюджет на 2005рік"та ст. 30 Закону України "Про Державний бюджет на 2006рік" в Конституційному Суді України на предмет їх неконституційності не розглядалися, їх положення є чинними.

Таким чином, виплата відповідачем разової допомоги за 2005,2006 роки була здійснена у розмірах, передбаченими чинними законами. На момент виконання відповідачем своїх зобов’язань по виплаті допомоги суб’єкт владних повноважень діяв відповідно до чинного законодавства, і тому висновки суду апеляційної інстанції в цій частині відповідають вимогам закону.

Задовольняючи позовні вимоги за 2007рік, суди попередніх інстанцій послались на рішення Конституційного Суду України №6-рп (v0a6p710-07) від 09.07.2007р., яким визнано неконституційними положення Закону про Державний бюджет на 2007 рік щодо учасників війни. Посилаючись на це рішення суди визнали, що в даному випадку підлягають до застосування норми Закону України №3551-Х11 (3551-12) . Однак з такими висновками судова колегія не погоджується.

Відповідно до ч.2ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність. Матеріалами справи встановлено, що допомога за 2007 рік була виплачена ОСОБА_1 у квітні 2007 року (а.с. 6), тобто до набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. (v0a6p710-07) За таких обставин судова колегія визнає, що на час виконання зобов’язання за 2007рік суб’єкт владних повноважень також діяв відповідно до закону і у межах наданих йому повноважень.

Таким чином судова колегія дійшла висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. З огляду на викладене суд касаційної інстанції визнає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог за 2007 рік.

Оскільки обставини справи встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.06.2008 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Волноваської райдержадміністрації Донецької області про визнання неправомірною відмови у виплаті недонарахованої щорічної разової грошової допомоги та стягнення недоотриманих сум щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік відмовити.

В іншій частині постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.06.2008 року залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строки та у порядку, передбаченими статтями 237- 239 КАС України.