Колегія суддів першої судової палати

Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Головуючого –Кравченко О.О.

Суддів: Васильченко Н.В., Харченка В.В., Гордійчук М.П., Розваляєвої Т.С.

розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради на постанову Кіровського міського суду Луганської області від 15.02.2008року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.05.2008року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради Луганської області про зобов’язання сплатити недоотриману разову грошову допомогу,-

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернулась до Кіровського міського суду Луганської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Кіровської міської ради про зобов’язання сплатити суму недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги до 5-го травня як учаснику війни за період з 2002 – 2007 роки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників війни. Згідно ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"№3551-ХІІ від 22.10.1993року, доповненої згідно Закону України № 367 –XIV від 25.12 1998 року (367-14) п.4 щорічно до 5 травня учасникам війни повинна надаватися разова грошова допомога у розмірі 3 мінімальних пенсій за віком. Але, всупереч вищевказаним вимогам Закону (3551-12) , їй у 2002-2007 роках, як учаснику війни, вказана щорічна грошова допомога сплачена не в повному обсязі.

Постановою Кіровського міського суду Луганської області від 15.02.2008року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення виконкому Кіровської міської ради Луганської області на користь ОСОБА_1 3413,35 грн. за 2004-2007роки за рахунок коштів Державного бюджету України. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.05.2008року частково задоволено апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконкому Кіровської міської ради Луганської області. Постанову Кіровського міського суду Луганської області від 15.02.2008року в частині стягнення з Управління праці та соціального захисту населення виконкому Кіровської міської ради Луганської області на користь ОСОБА_1 недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги до 5-го травня за 2005-2006рр. скасовано та в цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Кіровської міської ради Луганської області про стягнення недоплачену одноразову щорічну грошову допомогу до 5-го травня за 2005-2006рр. відмовлено. В решті постанову Кіровського міського суду Луганської області від 15.02.2008року, в тому числі про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення виконкому Кіровської міської ради Луганської області на користь ОСОБА_1 недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги до 5-го травня за 2004 та 2007 роки а сумі 1390,35 грн. –залишено без змін.

На вказані судові рішення Управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Кіровської міської ради подана касаційна скарга, у якій ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення, яким в задоволенні позову відмовити з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, заперечень на неї, судова колегія дійшла висновку, що касаційна скарга Управління праці та соціального захисту населення виконкому Кіровської міської ради підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників війни, що підтверджується відповідним посвідченням НОМЕР_1, виданого 21 листопада 1997 року (а.с.7).

Задовольняючи позов в частині виплат одноразової грошової допомоги до 5 травня, суди попередніх інстанцій виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Разом з тим, до таких висновків суди прийшли без врахування наступного.

Відповідно до ст.17 Закону України №3551-Х11 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" фінансування витрат, пов’язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Згідно з п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.2004р. №177 (177-2004-п) "Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"Міністерство фінансів і Державне казначейство забезпечують щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики у розмірах, установлених законом про Державний бюджет на відповідний рік і для подальшого перерахування їх місцевим органам праці та соціального захисту населення.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу ( Закон №3551-Х11 (3551-12) та Закон про Державний бюджет на відповідний рік), але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни. Для вирішення цього спору судам слід було визначитися, який з вказаних законів є приоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно із ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Відсутній також закон України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу. Водночас Конституційний Суд України у пункті з мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997р. №4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопередметними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, суди повинні були застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Положення ст. 34 Закону України "Про Державний бюджет на 2005рік" та ст. 30 Закону України "Про Державний бюджет на 2006рік",якими обмежувалась в частині розміру допомоги дія Закону №3551-Х11 (3551-12) , в Конституційному Суді України на предмет їх неконституційності не розглядалися, їх положення є чинними.

Таким чином, виплата відповідачем разової допомоги за 2005,2006 роки була здійснена у розмірах, передбаченими чинними законами. На момент виконання відповідачем своїх зобов’язань по виплаті допомоги, суб’єкт владних повноважень діяв відповідно до чинного законодавства. Судова колегія визнає висновки суду апеляційної інстанції в цій частині такими, що відповідають вимогам закону.

Разом з тим, висновки суду в частині обґрунтованості позовних вимог за 2004 рік є помилковими з огляду на наступне. Рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2004 від 01.12.2004 (v020p710-04) р.визнано неконституційними положення ст..44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004р." Дане рішення було винесено 01.12.2004р., а виплата разової допомоги здійснювалась у травні 2004р., до прийняття цього рішення, коли положення ст..44 Закону України "Про Державний бюджет на 2004р" були чинними.

Рішення суду про підставність позову за 2007р. постановлені на підставі неповно перевірених обставин справи. Як зазначалось вище, згідно з п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.2004р. №177 (177-2004-п) "Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"Міністерство фінансів і Державне казначейство забезпечують щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики.. Статтею 17-1 Закону України №3551-Х11 встановлено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги. В матеріалах справи відсутні дані про те, коли саме позивач отримав допомогу у 2007 році. Від повного встановлення вказаних обставин залежить правильне вирішення даної справи.

Таким чином судами належним чином не перевірено який саме Закон підлягав застосуванню на час виконання суб’єктом владних повноважень своїх обов’язків.

Неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової оцінки, проведеної судами попередніх інстанцій. Відповідно до ст. 220КАС України допущені порушення не можуть бути перевірені і усунуті судом касаційної інстанції.

З огляду на викладене, судові рішення, ухвалені у даній справі, підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,_

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконкому Кіровської міської ради задовольнити частково. Постанову Кіровського міського суду Луганської області від 15 лютого 2008року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.05.2008року у справі скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239 КАС України.