26 квітня 2006 року у м. Києві колегія суддів Вищого  адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Цуркана М.I.,

суддів:  Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г., Ліпського Д.В., Юрченка В.В.,

при секретарі : Проценко О.О.,

розглянувши у відкритому  судовому засіданні в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Київської міської Ради про визнання незаконним пункту 3 рішення Київської міської РадиНОМЕР_1та зобов"язання передати земельну ділянку у приватну власність за касаційною скаргою ОСОБА_1.  на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1. звернувся з касаційною скаргою на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_1. до Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Київської міської Ради про визнання незаконним пункту 3 рішення Київської міської РадиНОМЕР_1та зобов"язання передати земельну ділянку у приватну власність.

Зазначає, що  у вересні 2003 року він звернувся до суду із зазначеним позовом до Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Київської міської Ради про визнання незаконним рішення Київської ради від НОМЕР_1, п. 3, яким позивачу передано у користування, а не у власність земельну ділянку площею 0,01 га для експлуатації та обслуговування індивідуального гаражу в садибі житлового будинку АДРЕСА_1 та зобов"язання Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації виконати роботи по приватизації земельної ділянки. Просив також визнати п.3 рішення Київської ради від IНФОРМАЦIЯ_1 незаконним та скасувати його, визнати за ним право на приватизацію та передати у приватну власність земельну ділянку площею 0,01 га. для експлуатації та обслуговування гаражу.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2004 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. було відмовлено.

24 березня 2004 року представник позивача звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на те, що судом не вирішені вимоги про визнання за позивачем права на приватизацію спірної земельної ділянки.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 9 квітня 2004 року в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1. до Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Київської міської Ради про визнання незаконним пункту 3 рішення Київської міської РадиНОМЕР_1та зобов"язання передати земельну ділянку у приватну власність відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2004 року апеляційну скаргу ОСОБА_1. було відхилено, а ухвалу  Шевченківського районного суду м. Києва від 9 квітня 2004 року залишено без змін.

Вказуючи на допущені, на його думку, судом апеляційної інстанції неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постановлене судом апеляційної інстанцій рішення та направити справу на новий розгляд до цього ж суду.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Вищий адміністративний суд України відповідно до інстанційної підсудності, визначеної у ч. 3 ст. 20 КАС України (2747-15) , переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судами встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з наданням позивачу рішенням Київської міської РадиНОМЕР_1у користування, а не у власність земельну ділянку площею 0,01 га для експлуатації та обслуговування індивідуального гаражу.

Предметом спору в даній справі є право користування земельною ділянкою та вимоги позивача про надання спірної земельної ділянки не на праві користування, а у власність. Тобто в даному випадку є спір про право, що в свою чергу виключає  розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.

Зазначений спір обгрунтовано вирішувався судами за правилами позовного провадження, а не в порядку положень глави 31-А ЦПК України 1963 (1501-06) року, чинного на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Оскільки компетенція Вищого адміністративного суду не поширюється на перегляд у касаційному порядку рішень у справах, які підлягають розгляду та розглянутих за правилами цивільного судочинства, то у  відповідності до положень п. 1 ч. 4 ст. 214 КАС України (2747-15) це є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження, а помилково відкрите касаційне провадження підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст. 210, 210-1, п. 1 ч. 4 ст. 214, 221, 222 КАС України (2747-15) ,

ухвалила:

Касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Київської міської Ради про визнання незаконним пункту 3 рішення Київської міської РадиНОМЕР_1та зобов"язання передати земельну ділянку у приватну власність за касаційною скаргою ОСОБА_1.  на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2004 року закрити.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .