Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Костенко М.І., Карася О.В., Шипуліної Т.М.

при секретарі Патюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому

засіданні

касаційну скаргу Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2007

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2007

у справі № А36/60-07 Господарського суду Дніпропетровської області

за позовом приватного підприємства "Агрофірма "Катеринівська 1"

до Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2007, позов ПП "Агрофірма "Катеринівська 1"задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ від 21.11.2006 № 0003412310/0/45399 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 50861,62 грн. (в т.ч. 33907,75 грн. –основного платежу та 16953,87 грн. –штрафних (фінансових) санкцій) з тих підстав, що позивач є платником фіксованого сільськогосподарського податку, який згідно статті 1 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок"від 17.12.1998 № 320-ХІV (далі – Закон № 320- ХІV (320-14) ) сплачується в рахунок, зокрема, податку на прибуток підприємств. Крім того, за висновком суду, частина 1 ст. 2 та пункт 4 ст. 9 цього Закону (в редакції Закону України від 19.06.2003 № 974-ІV (974-15) ) допускають неоднозначне трактування прав та обов’язків платників фіксованого сільськогосподарського податку, що є підставою для застосування встановленого підпунктом 4.4.1 пункту 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (далі –Закон № 2181) порядку вирішення конфлікту інтересів шляхом прийняття рішення на користь платника податків.

В касаційній скарзі Нікопольська ОДПІ просить скасувати ухвалені по справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій статті 2 Закону № 320-ХІV, яка є спеціальною по відношенню до статті 1 цього ж Закону та визначає особливості оподаткування окремих операцій, що не було враховано судами першої та апеляційної інстанцій.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ПП "Агрофірма "Катеринівська 1"просить залишити скаргу без задоволення, вважаючи скаргу необґрунтованою.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок, викладений в акті перевірки від 08.11.2006 № 2034/231.32328787, про порушення ПП "Агрофірма "Катеринівська 1"підпункту 4.1.6 пункту 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі – Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), а саме: підприємство не включило до валових доходів ІV кварталу 2004 року отримані та не повернуті в цьому кварталі грошові кошти у вигляді позики від фізичних осіб для здійснення сільськогосподарської діяльності в сумі 135631,00 грн., внаслідок чого підприємством занижено податкове зобов’язання з податку на прибуток на 33907,75 грн.

Позивач зареєстрований платником фіксованого сільськогосподарського податку, у перевіряємий період здійснював діяльність з виробництва, переробки та збуту сільськогосподарської продукції.

Спеціальним законом, який визначає механізм справляння фіксованого сільськогосподарського податку, що сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками у грошовій формі є Закон № 320-ХІV (320-14) .

Згідно ст. 1 цього Закону фіксований сільськогосподарський податок сплачується, зокрема, в рахунок податку на прибуток підприємств; пунктом 4 ст. 9 цього Закону для сільськогосподарських товаровиробників - платників фіксованого сільськогосподарського податку зупинено дію Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , за винятком пунктів 7.7, 7.8, 13.1, 13.2, 13.6, 13.7 та 13.8.

Відповідно до частини 1 ст. 2 Закону № 320-ХІV зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.06.2003 № 974-ІУ (974-15) , чинними до 01.01.2005, платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Платниками цього податку також є суб'єкти господарювання, утворені в результаті реорганізації сільськогосподарського підприємства - платника фіксованого сільськогосподарського податку (незалежно від терміну реорганізації), які також займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції. Новостворені суб'єкти господарювання, основним видом діяльності яких є виробництво (вирощування), переробка та збут сільськогосподарської продукції, у рік створення є платниками фіксованого сільськогосподарського податку. Підприємства, які займаються іншими видами діяльності, крім сільськогосподарської, зазначеної у цій статті, з метою оподаткування ведуть окремий облік фінансових результатів від інших видів господарської діяльності відповідно до пункту 7.20 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які підлягають оподаткуванню на загальних підставах.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що стаття 2 суперечить статті 1, пункту 4 статті 9 Закону № 320-ХІV та припускає неоднозначне трактування прав та обов’язків платників податку, що згідно з підпунктом 4.4.1 пункту 4.4 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ є підставою для прийняття рішення на користь платника податків.

Однак, такий висновок не відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.

За змістом наведених норм стаття 2 Закону № 320-ХІV (в редакції Закону України від 19.06.2003 № 974-ІV (974-15) ) є спеціальною нормою по відношенню до статті 1, пункту 4 статті 9 цього Закону, оскільки містить застереження щодо платників податків, які крім сільськогосподарської діяльності, займаються іншими видами діяльності, та з метою оподаткування ведуть окремий облік фінансових результатів від інших видів господарської діяльності, які підлягають оподаткуванню на загальних підставах, тобто стосується певного (спеціально визначеного) кола суб’єктів правового регулювання.

Враховуючи викладене, висновки суду першої та апеляційної інстанцій, щодо неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків, визначених статями 1, 2 пунктом 4 ст. 9 Закону № 320-ХІV, є помилковими.

Відповідно до пункту 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів ( підпункт 4.1.6 цього пункту).

За визначенням підпункту 1.22.2 пункту 1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

З огляду на викладене ОБПІ правомірно визначила позивачу податкове зобов’язання в сумі 33907,75 грн. із неповернутої на кінець ІУ кварталу 2004 року позички в сумі 135631,00 грн., отриманої від фізичних осіб в цьому ж податковому періоді.

Згідно зі ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції задовольнити, скасувати постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2007, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2007, в позові відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.