Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Карася О.В., Костенка М.І., Усенко Є.А.,

при секретарі: Рустам’яні Е.А.,

за участю представників:

від позивача –Дем'яненко А.І.

від відповідача –Євтіч І.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у Солом’янському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 08.06.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2006 року по справі № 32/151-А за позовом ТОВ "Гринлайт"до ДПІ у Солом’янському районі м. Києва про визнання нечинним рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційних скарг щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Постановою Господарського суду м. Києва від 08.06.2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2006 року, позовні вимоги ТОВ "Гринлайт"до ДПІ у Солом’янському районі м. Києва про визнання нечинним рішення –задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 01.11.2006 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.10.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ДПІ у Солом’янському районі м. Києва просить скасувати судові рішення та постановити нове –про відмову в позові посилаючись на те, що судами була дана неправильна юридична оцінка обставинам справи та на порушення судами норм матеріального права, а саме: положень ст.ст. 7, 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю"від 19.02.1993р. №15-93.

Касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення –без змін з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що працівниками ДПІ у Солом’янському районі м. Києва, була здійснена виїзна планова перевірка вимог податкового, валютного законодавства ТОВ "Гринлайт"за період з 09.08.2001 року по 01.10.2005 року, висновки якої були відображені в акті №2658-0286/23-09-31604404 від 16.02.2006 року.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000162202/0 від 21.02.2006 року, яким до позивача застосовано штрафні фінансові санкції у розмірі 338 091,00 грн.

Зокрема, в зазначеному акті податковий орган посилається на порушення позивачем ст.7 та ч.2 ст.16 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного врегулювання та валютного контролю".

Як встановлено судами попередніх інстанції, 21.04.2003 року позивач –ТОВ "Гринлайт" уклав ряд договорів з:

ТОВ "Еллада Дел"за №1/1, предметом якого є надання позивачем нерезиденту послуг з перевезення. За умовами вказаного договору та додаткової угоди оплата за надані послуги проводиться готівкою у національній валюті України (гривнях) до каси підприємства довіреною особою;

ТОВ "Еллада і партнери"за №1, відповідно до якого позивач надає нерезиденту послуг з перевезення. За умовами зазначеного договору та додаткової угоди оплата за надані послуги проводиться готівкою у національній валюті України (гривнях) до каси підприємства довіреною особою;

Підприємцем ОСОБА_1. за №2 про надання послуг з перевезень. Згідно з вищевказаним договором замовник оплачує перевезення та послуги, надані йому перевізником на підставі рахунку, акта виконаних робіт. Оплата проводиться готівкою у національній валюті України (гривнях) до каси підприємства довіреною особою.

Крім цього судами встановлено, що позивачем за вказаними договорами отримано від нерезидентів готівкові кошти (від ТОВ "Еллада Дел"–2 943,00 грн., від ТОВ "Еллада і партнери"–273 077,00 грн. від та ОСОБА_1. –58 680,00 грн.) в повному обсязі безпосередньо в касу підприємства.

Відповідно до ч.1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки .

Згідно ч.3 ст.7 вказаного Декрету здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Частина 4 стаття 5 вищевказаного Декрету передбачає, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Крім того, у відповідності до спільного інструктивного листа Національного банку України і Кабінету Міністрів України від 26.04.1993 за № 19029/730 (v_730500-93) положення першого абзацу статті 7 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"щодо використання у розрахунках між резидентами і нерезидентами іноземної валюти не розповсюджується на розрахунки з резидентами країн зони функціонування рубля, які можуть здійснюватися і в українських карбованцях, якщо це передбачено контрактами.

У зв’язку з викладеним, колегія суддів звертає увагу на те, що положення статті 7 вищезазначеного Декрету встановлює порядок розрахунків в іноземній валюті і вимоги про проведення розрахунків між резидентом і нерезидентом через уповноважений банк стосується саме таких розрахунків. В даному випадку розрахунки за послуги з перевезень були здійсненні в національній валюті України, крім цього безпосередньо в касу підприємства, отже твердження податкового органу про обов’язок проведення таких розрахунків через уповноважений банк не ґрунтуються на вимогах Законодавства.

Щодо твердження податкового органу про не отримання позивачем індивідуальної ліцензії НБУ, то суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що вказана ліцензія потрібує обов’язковості в тому випадку коли розрахунки здійснюються в іноземній валюті, як це встановлено ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

У відповідності до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 КАС України (2747-15) встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, у зв’язку з вищевикладеним, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанції, які підтверджуються встановленими по справі обставинами, відповідають вимогам законодавства, чинного на момент спірних правовідносин, та не спростовуються доводами касаційної скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 224, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ДПІ у Солом’янському районі м. Києва залишити без задоволення, постанову Господарського суду м. Києва від 08.06.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2006 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.