колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Головчук С.В., Гуріна М.І, Кобилянського М.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області про визнання бездіяльності незаконною та стягнення недоотриманої суми підвищення до пенсії за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 3 липня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2008 року,

У травні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що є дитиною війни та відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Проте управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області не проводило нарахування та виплату вказаного підвищення до пенсії, тому позивач просив визнати бездіяльність відповідача незаконною та зобов’язати його провести виплату щомісячної доплати до пенсії за період з 1 січня 2006 року до 31 грудня 2007 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 3 липня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області щодо відмови позивачу у виплаті підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни. Зобов’язано відповідача здійснити ОСОБА_1 виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни за період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року у розмірі 742,65 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2008 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області залишено без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 3 липня 2008 року –без змін.

Вказуючи на допущені, на думку управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області, судами неповне з’ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, відповідач просить скасувати постановлені судами першої та апеляційної інстанцій рішення та направити справу на новий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є дитиною війни та отримує пенсію за віком.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", в редакції, яка набрала чинності з 1 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до вимог статті 7 зазначеного Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 17 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"зупинено на 2006 рік. Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-IV (3367-15) внесені зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) , відповідно до яких виключено пункт 17 статті 77, а стаття 110 викладена в іншій редакції. Зокрема, встановлено, що державна соціальна підтримка дітей війни, передбачена статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджується у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Оскільки Кабінет Міністрів України у 2006 році не визначив порядку нарахування та виплати надбавки до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", то суди першої та апеляційної інстанції дійшли до правильного висновку, що вимоги позивача стосовно такої виплати у зазначеному році задоволенню не підлягають.

Дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням статті 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"відповідно до пункту 12 частини 1 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"було призупинено на 2007 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , пункт 12 статті 71 та стаття 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, в період з 9 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року відповідач був зобов’язаний нараховувати та сплачувати підвищення до пенсії в розмірі, встановленому статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Вихідним критерієм обрахунку доплати до пенсії дітям війни визначено мінімальну пенсію за віком.

Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Будь-яких інших нормативно-правових актів, які б визначали механізм вирахування мінімальної пенсії за віком або встановлювали її розмір, немає.

За таких обставин положення частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"щодо застосування розміру мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною 1 цієї статті, тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Отже, вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку, що при розрахунку розміру доплати до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 3 липня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2008 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .